Тема участі в бойових діях на Донбасі добровольців із Донецької та Луганської областей з різних причин ще чекає свого дослідника. Однак про деяких справжніх героїв вже можна розповісти, щоправда, на жаль, тільки посмертно.
Найяскравішою постаттю в луганському опорі весни 2014 року був, безсумнівно, Темур Юлдашев.
Професійний військовий, після розпаду СРСР він служив у Збройних силах України, звільнився у резерв 2008 року.
Займався пауерліфтингом, перемагав у національних і міжнародних змаганнях, чемпіон світу і триразовий чемпіон Європи з жиму штанги лежачи. Працював тренером, виховав цілу низку луганських спортсменів-важкоатлетів.
Навесні 2014 року Юлдашев очолив Штаб народної самооборони Луганська. Вже в квітні почав займатися набором добровольців до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення Луганській області (за словами Юлдашева, підрозділ було названо «Тимур», що в перекладі з узбецької мови означає «залізний»).
28 квітня група добровольців із 30 осіб, які ще не склали присяги, прибула до міста Щастя, Луганська область, де в Навчальному центрі ГУМВС України Луганської області планувалося провести їх підготовку. Однак одразу після прибуття група була заблокована місцевими сепаратистами, відбулася бійка. Протестувальників було більше, і добровольці були заблоковані. Комбат Юлдашев запропонував взяти себе в заручники і взамін відпустити інших.
Його тримали 35 діб у будівлі СБУ в Луганську. Під тиском суспільства – так, ватажку луганських сепаратистів Болотову написало листа керівництво українського відділення Всесвітнього альянсу пауерліфтингу, – 2 червня Юлдашева було звільнено.
Він одразу ж вирушив до Києва, де шукав можливість повернутися на Донбас у складі ЗСУ. Однак офіційне переведення з МВС затягувалось, тож Темур відбув на фронт у складі групи добровольців. Незабаром він опинився у Краматорську у складі так званої добровольчої «роти глибинної розвідки» при ГУР МО України.
Наприкінці серпня Юлдашев у складі зведеної групи під командуванням Героя України полковника Гордійчука був направлений на захист Савур-Могили.
22 серпня під час бою Юлдашев був поранений – вибухом артилерійського снаряда йому пошкодило обличчя, посікло очі, він майже нічого не бачив. Надвечір 24 серпня на висоту прорвався джип 3-го полку спецназу. Хоч на той час ворожа облога Савур-Могили була дуже щільною, Гордійчук прийняв рішення вивезти поранених, зокрема й Юлдашева. Однак на виїзді з села Петрівське машина попала в засідку. Був поранений водій, усі, хто були в ній, кинулись урозтіч. Щонайменше троє бійців урятувалось і через два дні вийшли до своїх. Ще один – Іван Журавльов – пізніше повернувся з полону.
Доля бійців, які намагались евакуюватися на машині 24 серпня, тривалий час зоставалася невідомою. Троє хлопців із 3-го полку спецназу, які встигли відійти з місця події, розповідали, що чули за собою автоматні черги: когось розстрілювали. Іван Журавльов по звільненні з полону теж казав, що, за словами сепаратистів, ті в когось кремезного з наших бійців випустили цілий ріжок набоїв, а він стояв непорушно. На одному з сепарських сайтів було викладено документи кількох бійців із цієї машини, причому пояснено, що то речі загиблих. Але там-таки був і паспорт Івана Журавльова, тобто залишалася надія, що решта пасажирів авто жива також.
Тіла загиблих у розстрілі були евакуйовані групою «Чорний тюльпан» восени 2014 року, однак тільки у березні 2015 року тіло Темура було ідентифіковано. Темура Юлдашева поховали 26 травня 2015 року на Лук’янівському військовому кладовищі Києва.
Посмертно 4 серпня 2015 року його нагородили недержавний орденом «Народний Герой України», а 22 січня 2016 року — державним Орденом «За мужність» III ступеня.
