Днями виповнюється 21 рік від проведення Хорватією військової операції «Буря» по ліквідації сепаратистського утворення на своїй території — Республіки Сербська Крайна. Хоча дата не кругла, проте деякі уроки Україні варто вивчити.
Почнемо хоча з того, що Сербська Крайна дуже схожа на «ЛДНР», що не дивно, так як сербського диктатора Слободана Мілошевича консультували представники російських спецслужб.
Після того, як Хорватія проголосила в 1991 році незалежність від Югославії, серби, які проживають на хорватській території, заявили про створення Сербської автономної області, а пізніше оголосили себе самостійною державою. Цю ініціативу підтримав президент Сербії Слободан Мілошевич, відправивши на боротьбу з Хорватією сербську армію.
На початку 1990-х сербської армії вдалося окупувати чи не половину хорватської території, причому були задіяні не тільки танки, але і військовий флот і на морі, і на річці (Дунаї), а також авіація. Бої йшли в декількох десятках кілометрів від столиці Хорватії. Сам Загреб неодноразово піддавався бомбардуванням і ракетному обстрілу.
Одна з ключових битв відбулася в 1991 році за місто Вуковар — хорватська національна гвардія зазнала в ній поразки. Кілька хорватських міст місяцями жили в умовах блокади. Відомі десятки випадків масових вбивств, включаючи мирних жителів і полонених …
Але буквально через три роки, за допомогою декількох військових операцій, Хорватія звільняє велику частину окупованій території. Найбільшою і найзнаменитішої з них була операція «Буря», яка була проведена 4-7 серпня 1995 року.
Бойові дії були блискавичними і тривали 84 години. До 7-серпня була звільнена територія понад 10 тисяч квадратних кілометрів, армія Сербської Країни була повністю розгромлена, її залишки втекли в Сербію.
Хорватія використовувала дипломатичне перемир’я 1992 року дуже грамотно і цілеспрямовано. Політичне керівництво країни взяло курс на проведення радикальних реформ, на об’єднання всього суспільства заради звільнення Батьківщини.
За три роки була створена професійна армія, ядром якої стало п’ять професійних зразкових бригад Національної гвардії. Професіонали-добровольці стали стрижнем армії, штурмовими частинами, при цьому була розгорнута і велика мобілізована армія.
Хорватська армія не була ідеальною — в країні була криза і грошей на все не вистачало. Недоліки озброєння і оснащення хорвати компенсували ефективної розвідкою, управлінням, гнучкою тактикою, високим рівнем бойової підготовки і мотивації. Основне фінансування йшло на оснащення професійних штурмових з’єднань, а не однаково на всіх мобілізованих піхотинців.
Хорватія за три доби повністю відмобілізувалась, армія резервістів забезпечувала фланги прориву та закріплювалася у другому ешелоні.
При цьому мирні переговори про врегулювання повністю тривали, хорватські політики всіма силами боролися за мир, але це нітрохи не заважало генералам і солдатам, які втомилися терпіти і чекати. Сербські політики кричали про підтримку краинских сепаратистів, проте хорватська армія наступала так стрімко, що часу на реакцію у сербів не було — фронт країнських сепаратистів був розгромлений протягом першої доби операції.
При цьому вони очікували настання, проте швидкість, масштаб і ефективність дій хорватської армії приголомшили сербів. Сербія не зважилася застосувати силу і вступити у війну, оскільки сербська армія просто не встигала втрутитися і врятувати ситуацію.
Щоб не отримати черговий пакет санкцій і відключення від світових фінансових ринків, керівництво Сербії було змушене піти на переговори і визнати хорватську перемогу.
Загальні втрати Хорватії у війні за незалежність, яка тривала в 1991-1995 роках склали близько 13500 чоловік загиблими і зниклими без вісті. Частина, що залишилася протягом наступних трьох років за допомогою миротворців була мирно реінтегрована в хорватське держава (як стверджують сербські джерела, сербам просто дали можливість спокійно зібратися і виїхати до Сербії).
Як хорватам вдалося зберегти свою країну? Звичайно, найважливішу роль зіграла міжнародна підтримка західних країн. Але головним фактором все ж стали самі хорвати. Неможливо собі уявити а ні економічних контактів Сербії і Хорватії в роки війни, а ні хорватів, яке працювали в Сербії в період, коли їх співвітчизників вбивали на фронтах Крайни,а ні суспільства, яке вимагало поліпшення рівня життя, а не звільнення окупованих територій.
І поки українці не зрозуміють цього з усією ясністю і не визначаться з головними пріоритетами, вибратися з болота перехідного періоду нам не вдасться.
Згоден з автором, що поки наш народ не захоче воювати за свою землю війна не скічиться, нас будуть шматувати всі кому не лінь. а на сьогодні війна йде для 5% населення, всі інші роблять вигляд що це їх не стосується.