Партизанський рух на Чернігівщині під час громадянської війни (1918-1921 рр.)

Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії в 1918 – 1921 роках була дуже оскаженілою – воювали буквально всі проти всіх. Крім «традиційних» «червоних» і «білих», активно діяли також так звані зелені партизанські загони, основним гаслом яких було «Бий білих, поки не почервоніють, бий червоних, поки не побіліють!». Усіх таких партизан у радянські часи здебільшого називали «махновцями».

Вельми потужним такий рух був і на Чернігово-Сіверщині. Доходило до того, що в деяких районах Чернігівської губернії такі стихійні повстанці змогли не тільки встановити свою владу, але й утримувати її доволі довго. Насамперед йдеться про існування так званої Глухівської повстанської республіки в трьох повітах (Глухівському, Кролевецькому та Конотопському) протягом 1919-1921 рр. Очолював її Федір Шуба, людина незвичної долі, яка ще у 1918 році в Тулиголівській волості Глухівського повіту зоорганізувала перший партизанський загін на Сіверщині. Його «республіка» протрималась два роки, поки в район не були перекинуті великі сили Червоної Армії, які й встановили тверду радянську владу.

Дуже обмежена інформація про інші партизанські загони.

Так, у 1919-1920 рр. на території Дмитрівської волості Новгород-Сіверського повіту діяв загін отамана Гриви, штаб якого знаходився в селі Олтар.

У 1919-1921 рр. на півдні Чернігівської та півночі Полтавської губерній діяв загін із 300 піхотинців та 20 кавалеристів при 4 кулеметах під орудою Марусі Чорної. Повстанці тероризували радянських працівників, нищили органи радянської влади, займались диверсійною діяльністю. Так, уночі на 8 жовтня 1920 р. партизани розібрали залізничне полотно за шість верст від Бобровиці в напрямку на Ніжин. Під укіс пішов поїзд із дев’ятьма вагонами. Про людські жертви інформації немає.

У 1921 році на території Сосницького повіту діяв загін отамана Рака. Його бійці були озброєні кулеметами, гвинтівками і гранатами. У документах згадується про вишитий чорний прапор анархістів, під яким діяв цей загін, тому ці повстанці вважаються анархістами. Загін був розгромлений 31 грудня під час бою в районі с.Бреч (неподалік Сосниці). Серед 11 вбитих повстанців був і сам отаман Рак.

Значного розголосу набув рейд по Чернігівщині махновського загону (500-600 шабель і 90-100 тачанок) під командуванням «правої руки» Нестора Махна – Феодосія Щуся – навесні 1921 року.

Ввійшовши з Полтавщини, махновці пройшлись «убивчим катком» південними повітами Чернігівської губернії. На своєму шляху вони нищили установи радянської влади, масово вбивали комуністів та комнезамівців. А їхня популярність у місцевого населення була колосальною – мало не в кожному селі селяни передавали махновцям протоколи сільських зборів із резолюціями про повну підтримку їхніх дій.

Рейд супроводжувався безперервними боями з частинами Червоної Армії, міліції та чека. Однак махновці діяли рішуче та ефективно – так, 25 квітня Щусь захопив Дубов’язівський цукровий завод, а пізніше і Парафіївський.

Аби не допустити захоплення артилерійських складів у Ніжині та об’єднання загону Щуся з загоном отамана Галаки, на губернській військовій нараді була розроблена військова операція. У Ніжині був оголошений воєнний стан – усі комуністи та комсомольці були мобілізовані й озброєні. Великими зусиллями вдалось сформувати загін під орудою начальника повітової міліції Точоного у складі близько 150 осіб при 4 кулеметах (зокрема ніжинської повітової міліції – 40 піших і 15 кінних, а також із продовольчої роти 90 червоноармійців – вихідців із Росії). Усі бійці загону були добре озброєні – мали гвинтівки та гранати.

Але махновці були більш досвідчені у військовій справі та мали підтримку місцевого населення, тому їм удалось влаштувати засідку 29 квітня в селі Дорогинка. У результаті запеклого бою ніжинський загін, який ішов у похідному порядку, був розбитий вщент. Дивом вижили лише двоє бійців. Пізніше тіла загиблих були поховані в братській могилі в Гоголівському парку міста Ніжина – це було одне з перших радянських поховань.

Ніжин опинився під загрозою нападу, в місті не було жодної військової частини. Терміново на лінію Бобровиця-Ніжин був підтягнутий бронепотяг, із Росії був перекинутий зведений загін 58-го полку 7-ї Володимирської дивізії.

1 травня Щусь повів наступ на Носівку, але під натиском більшовицьких військ, підтриманих бронепоїздом, змушений був відступити. Через три дні відбувся бій біля Макіївки, а наступного дня біля Парафіївки.

Виснажені безперервними боями махновці рушили на Полтавщину, де невдовзі в одному з боїв Феодосій Щусь загинув.

Загалом можна говорити про те, що дії махновців у 1919-1921 роках – це дуже яскрава, але малодосліджена сторінка військової історії Чернігово-Сіверщини.

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.