Марія Костянтинівна Заньковецька — українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. Народна артистка Української РСР (1922).
Народилася майбутня актриса 4 серпня 1854 р. у дворянській сім’ї Адасовських у родовому маєтку в с. Заньки Ніжинського повіту на Чернігівщині. Була п’ятою дитиною в багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.
Предки Марії походили з козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть. Дід, Костянтин Григорович Адасовський, був героєм воєн із Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку, а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський, — суддею.
Наймолодшу Марію, яку рідні ласкаво називали Манею, Марусечкою, пестували батьки, брати й сестра. Усі діти по народженні були похрещені в сільській церкві, що містилася поряд із садибою Адасовських.
Із десяти років Марія почала навчання в приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Маруся разом із батьком співала в церковному хорі: батько мав чудовий соковитий баритон, а Марія — сильне мецо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому в Заньках сімейні концерти.
Перші кроки на аматорській сцені дівчина робить у Ніжині, дебютує в «Наталці Полтавці» І. Котляревського, виступає в російських водевілях. Панночка Марія всіх вражала особливою артистичністю, схильністю до імпровізацій.
Пізніше вона згадувала, що ще в дитячі роки їй особливо запам’яталося, як плакала сільська наймичка – «я поклялась, що піду на сцену і розповім про ті сльози».
Глядач на виставах з участю М. Заньковецької переживав катарсис – очищення через співпереживання.
Актриса створювала образи, просякнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у виставах українські народні пісні.
Була серед засновників театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918-го вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької».
У театрі грали Б. Романицький, Т. Садовський, А. Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені вистави «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.
Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві.
Померла 4 жовтня 1934-го. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
