Бізнесові труднощі, невисокі зарплати та віра в якнайшвидшу перемогу: реалії Корюківської громади

Нині всім громадам на Чернігівщині важко. Клята війна порушила усталене життя, зупинила розвиток наших територій і знівелювала досягнення попередніх років, насамперед економічні. Про нинішню ситуацію в Корюківській громаді та про те, як виживали під час повномасштабного вторгнення ворожих військ на Чернігівщину, – в інтерв֦’ю з Ратаном Ахмедовим, головою Корюківської громади.

Пане Ратане, якою була ситуація в очолюваній вами громаді під час активних бойових дій на Чернігівщині?

Активних бойових дій на території нашої громади, на щастя, не було. Був рух техніки, а потім ми умовно були відрізані, перебували в тилу ворога. Окупаційних адміністрацій вони не встановлювали. Але від цього не легше.

Проблематика була як у всіх: питання логістики, зв’язку, забезпечення товарами першої необхідності, медикаментами, як і куди евакуйовувати людей, що буде завтра, коли Збройні Сили поженуть ворога назад і як поводитиметься окупант.

Які нинішні клопоти громади?

Нині в усіх в Україні ситуація однакова: бракує коштів на оборону, попри решту труднощів. Складно. Ми «позрізали» всі видатки, які є незахищеними статтями. В усіх установах, починаючи з міської ради та закінчуючи освітніми закладами, які не працюють або працюють у неповному режимі, пообмежували заробітні плати. Всі стимуляційні нарахування, які були – муніципальні і державні, – знижені до мінімуму. Заробітні плати на попередньому рівні збережені тільки працівникам соціальної служби, в яких, по суті, інтенсивність праці не зменшувалася.

На вашу думку, які проблеми для громади – найнагальніші?

Окрім того, що війна і відбуваються постійні обстріли території, вбачаю дві найбільші загрози. Перша – це пожежна небезпека, бо від обстрілу прикордонних територій там можуть горіти ліси. Тож виникає питання готовності реагувати на такі виклики.

Друга вагома проблема – опалювальний сезон. Ми ще не розрахувалися за постачання тепла і компенсацію різниці в тарифах за минулий рік. Тому є питання наявності газу, старту опалювального сезону, його проходження. Окрім того, бачимо, що ворог б’є по критичній інфраструктурі. Є небезпека удару по газорозподільних станціях та інших об’єктах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Допомагають захисникам, готуються до ямкових ремонтів і економлять ресурси: як живе Сновська громада

То вважаєте, зима буде важкою?

Звісно. І там, де можна, всім рекомендую мати альтернативу газу. Так само ми займаємося тим, щоб лікарня, наш стратегічно важливий об’єкт, мала кілька джерел енергопостачання – електро- і тепло-.

Як бізнес почувається в громаді?

Із бізнесом дуже важко. Жоден бізнес не бажає їхати в прикордоння, до того ж, спостерігається проблема з логістикою.

Вважаю, що треба розглядати питання стимулювання, щоб бізнес залишився тут. Ми вже не кажемо про інвестиційну привабливість, а лише про те, щоб зберегти тих, хто тут працює. Нині ведуться розмови про спеціальну економічну зону в Чернігівській області. Але поки ми дійдемо від слів до справи, у нас може не залишитися бізнесу. В кращому випадку він переїде на захід країни. Із того регіону телефонують колеги з таких же громад, як наша, і власникам бізнесу пропонують «тепличні» умови. Пропонують навіть бронювання від мобілізації. Хоча не знаю, як вони можуть це зробити. Ми не можемо, бо це не передбачено законодавством, а вони можуть. Напевно, на заході України якось прагматичніше підходять до цього питання.

Також, як уже зазначав, у нас порушена логістика – мости, залізничні мости тощо. А це ускладнює роботу бізнесу.

Потрібні негайні податкові стимули для таких областей, як Чернігівська, Сумська, Харківська… Для тих, що на кордоні з неадекватними сусідами – росією і білоруссю. І фронтовим територіям треба давати податкові стимули для того бізнесу, що залишився.

Проблеми з бізнесом – проблеми з наповнюваністю бюджету?

50% податків бюджет недоотримує, і це попри те, що зросли зарплати в поліції, ДСНС, правоохоронців і у військових.

Якщо ж порахувати суто бізнес, то це в нас лише четверта частина податків. То можна вважати, що 75% бізнесу просто стоять або працюють не на повну потужність.

До речі, за три місяці до Корюківки вперше привезли будівельні матеріали – газобетон. Хоча Корюківка споживала по два чи три такі автомобілі на тиждень. Оце й показник того, що зупиняємося.

Нашого бюджету вистачить, щоб фінансувати заробітну плату, яку ми знизили, працівникам бюджетних установ. Але це ні про що не говорить. Бо бізнес на 75% відчуває проблеми.

Якими сподіваннями нині живуть люди у вашій громаді?

Чекаємо визволення тимчасово окупованих українських територій. Настрій у людей бойовий, особливо в тих, у кого чоловіки, сини у Збройних Силах. Усі чекаємо якнайшвидшої перемоги. Не чергового підписання миру, щоб потім отримати ще одну війну, а саме перемоги.

Спілкувалась Ірина Осташко