Істина про те, що, обравши справу до душі, жодного дня не працюватимеш, спадає на думку, коли спілкуєшся з чернігівкою Наталією Кудін. Адже дівчина напрочуд талановита, причому талантів має дуже багато і їх коло широке – від в’язання до кольорових портретів.
Єдине, про що Наталія жалкує, то це про те, що в добі всього 24 години. Адже буває, що за справою до душі може просидіти досить довго. Бо це для Наталії справжнє щастя і можливість реалізуватися.
Наталіє, розкажи трішки про себе.
Я народилася і живу в Чернігові. Закінчила школу №27, після – Чернігівський педагогічний університет за спеціальністю «початкове навчання й образотворче мистецтво». Це, звісно, було не те, з чим я прагнула пов’язати своє життя у професійному плані (мріяла стати або художником-мультиплікатором, або художником-модельєром). Але, як іноді трапляється, так склалися обставини. Вступати до столичних спеціалізованих вишів просто не було фінансової можливості. Тому, відшукавши в рідному місті варіант, більш-менш пов’язаний із творчим напрямком, подалася туди. Відповідно, після отримання диплома і думки не виникло працювати на педагогічній ниві. Втім, і роботи для художника у місті на той час, на жаль, не знайшлося. Натомість запропонували спробувати себе в журналістиці. А оскільки зі словом я теж доволі непогано товаришувала (принаймні, це підтверджували мої поетичні спроби і шкільні твори), вирішила: «Чому б і ні?». Спроба виявилася успішною і розтягнулася на 16 років цікавої і захопливої роботи на радіо. А потім… знову ж таки обставини, які змусили попрощатися з радійною діяльністю. Поки що не працюю, вирішила взяти тайм-аут і подумати над тим, чи повертатися у журналістику, чи все-таки спробувати втілити мрію та заробляти на життя тим, до чого найбільше лежить душа, – творчістю. Тут, звісно, теж чимало нюансів, підводних каменів і складнощів, які самотужки подолати не так уже й просто… Але варто спробувати?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таланти від Бога: майстриня зі Сновщини створює дивовижні картини-панно
Коли зрозуміла, що рукоділля і творчість – твої супутники?
Хоч як би банально звучало – це сталося ще в дитинстві. Відколи себе пам’ятаю, постійно щось творила. У хорошому розумінні цього слова (хоча і не без того). Починаючи з уроків малювання в школі. Жодна робота не залишалася без похвали з боку вчительки. А одного разу (ще у початкових класах) сталася цікава історія, яку досі згадую з усмішкою. Впоравшись з основним завданням, я вирішила ще щось помалювати і в результаті змалювала з якогось підручника… портрет відомого на той час політичного діяча. За що отримала від вчительки одночасно і похвалу (вийшов дуже схожий), і прочуханку, бо, як виявилось, тоді це розцінювалось мало не як осквернення (коротше, не можна було цього дядю малювати). Деякі мої роботи відправляли на виставки і конкурси. Втім, до художньої школи я так і не пішла. Оскільки просто люблю усьому вчитися самостійно, так, як я це бачу і як душа лежить, а не за якимось стандартами, правилами і так далі. Саме через це не склалося і з відділенням фортепіано в музичній школі, яке я відвідувала рівно два місяці. На більше мене не вистачило, бо хотілося грати те, що подобається, а не розучувати якісь там гамми. Втім, воно й зрозуміло – мені тоді було лише 7 років. Крім малювання, я була активною учасницею різних шкільних свят, отримувала головні ролі у сценках і пісенно-танцювальних номерах. Утім, тривало це років до 12-ти. А потім щось сталося. Ми якраз готувалися до участі в якомусь дуже важливому шкільному конкурсі. Зробила малюнок для виставки творчих робіт, а ще я мала співати. Обрали «Жовті тюльпани». Репетиції відбувалися майже щодня просто у класі – учасники по черзі виходили до дошки і співали (а хтось декламував вірша чи розповідав гумореску) перед рештою однокласників. І раптом, за кілька днів до концерту, я захворіла – вітрянка. Було дуже прикро. Але, найголовніше, що після цього в мені незрозумілим чином прокинулась надмірна сором’язливість і якась просто панічна боязнь публіки. Так і закінчилась моя артистична діяльність. Ну а творчість, звісно, залишилась на все життя. Малювала на будь-якій більш-менш підходящій поверхні, принаймні, всі вільні блокнотики та зошити були в якихось замальовках. Особливо любила малювати дівчат і вигадувати одяг для них. Напевно, тоді і зародилася думка про те, щоб колись стати модельєром. А ще дуже хотілося малювати мультики. Причому, не за допомогою комп’ютерної графіки, а у старий добрий спосіб, тобто вручну. А от співала тільки вдома без свідків і у компаніях друзів під гітару. Музичну освіту так і не здобула. Коли вже почала працювати, створила сім’ю, творчість дещо відійшла на другий план. Але все одно принагідно завжди намагалася повернутися до неї, хоча б ненадовго, як то кажуть, відвести душу.
Про свої хобі розкажи. Чим нині особливо захоплюєшся?
Їх чимало. Найперше, що можна назвати словом «хобі», – це все-таки створення і дизайн одягу. Шила (а також в’язала) спочатку для себе, для мами, потім для своїх діток, на подарунок, періодично на замовлення. До речі, тут я також самоучка, навіть курсів жодних не закінчувала. Причому, якщо я роблю одяг, то це має бути повний ексклюзив. Так, викрійку якусь можу звідкись узяти. Але обов’язково вигадую і додаю якісь деталі, декор і так далі, щоб зробити цю річ особливою. Певний час намагалася налагодити виробництво дитячого одягу. Були замовлення. Але не так багато, як хотілось. На жаль, напевно, через менталітет наших людей, вони не розуміють цінність ексклюзивної речі, зробленої вручну. Вважають, що це занадто дорого і краще придбати якийсь дешевий ширвжиток. І не замислюються про те, скільки кропіткої роботи, а також матеріалів (які, до речі, нині досить недешево коштують) вкладено у цю річ. До речі, це стосується не лише шиття, а й, власне, будь-якої творчої діяльності. Є, звісно, і поціновувачі, які готові заплатити за хендмейд будь-які гроші. Але більшість із них – за багато тисяч кілометрів від нас. Ще одне хобі, вже пов’язане безпосередньо з художньою творчістю, з’явилося в мене пару років тому. Випадково у Мережі наштовхнулася на таке явище, як ООАК, у перекладі з англійської One Of A Kind означає «Єдина в своєму роді» і полягає в повній зміні зовнішності ляльки. Тобто з обличчя майже будь-якої фабричної ляльки витирається фарба – губи, очі, брови, часто також прибирається волосся, а потім за допомогою спеціальних матеріалів малюється нове обличчя, перепрошивається волосся або виготовляється перука, шиється одяг, робляться аксесуари – і таким чином виходить нова, абсолютно неповторна лялька. Часто портретна, але іноді це може бути просто плід фантазії майстра. Зацікавившись, я проштудувала інформацію, переглянула кілька відео, придбала необхідні матеріали і вирішила спробувати. Спроба виявилася доволі вдалою. І ось тепер я теж роблю таких ляльок (віддаю перевагу саме портретним), іноді на замовлення. Наприклад, один іноземець замовив портретну ляльку Юлію Тимошенко. Також уже зробила Настю Каменських, Мадонну, Аллу Пугачову та інших. Можу створити і мінікопію звичайної людини (наприклад, комусь на подарунок). Крім того, нещодавно до переліку моїх захоплень додалися кольорові портрети, які я виконую переважно акварельними та пастельними олівцями, а іноді й досить неочікуваними матеріалами. Поки що збережу таємницю. А ще буквально кілька тижнів тому захопилася виготовленням портретів у техніці випалювання по дереву. Причому, до цього випалювач тримала у руках тільки один раз, у далекому дитинстві. Насправді дуже захопливе заняття. Хоча і непросте, порівняно зі звичайним малюванням, адже неможливо в процесі щось витерти або виправити. Тому треба намагатися працювати без помилок. Якщо брати хобі дещо іншого напрямку, то пишу вірші. Нещодавно побачила світ моя перша (і, сподіваюсь, не остання) збірка «Неразгаданные тайны». А ще останнім часом виникла ідея фікс зробити серію каверів на улюблені іноземні пісні.
Із ким радишся, чи вдалась якась твоя робота?
Напевно, найперша моя порадниця, глядачка, слухачка і шанувальниця – це моя донечка. Їй 11 років. І вона, до речі, теж дуже творча особистість – і вірші намагається писати, і прозу, і малює, і співає, а ще дуже любить сцену і без її участі зазвичай не обходиться жодне шкільне свято. І навіть у загальноміських театральних шкільних конкурсах брала участь. Отже, їй насамперед і демонструю всі свої творчі доробки. Щоправда, критики від неї ніколи і не чула, навпаки, їй аж занадто подобається все, що я роблю. Приблизно таким же чином реагує на результати моєї творчої діяльності і мама, з якою також, звісно, ділюся ними. Ну а в чоловіка реакція дещо інша – він нібито і хвалить, і щось радить, але водночас періодично обурюється, що у мене надто багато захоплень, що я хочу охопити все і скрізь.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Майстриня чаю: жителька Чернігівщини створює авторські екочаї з корисного різнотрав’я
Що тебе надихає, звідки ідеї береш?
Надихає? Та практично все може стати натхненням – від погоди до чогось випадково побаченого чи почутого. Ідеї, як в інтернеті, не те що беру, краще сказати – підглядаю. А буває, вони самі зненацька приходять у голову. Наче якийсь дзвоник – «Дзень!». О, а це ж ідея! Мій чоловік вже панічно боїться таких дзвоників, типу «О, Боже, невже знову?». На його думку, в мене цих ідей і так забагато. Мене ж засмучує тільки те, що в добі замало годин, коли б встигнути всі ті ідеї втілити.
Які ще творчі плани? Що, можливо, хотілося б у творчому плані спробувати?
Планів, ідей і бажань дуже багато. Вже склала у голові приблизний список портретних ляльок, які хотілось би зробити найближчим часом. Це окрім замовлень. Збираюся продовжувати малювати (і випалювати) портрети, зокрема й на замовлення. І, звісно, хочеться все-таки знайти свою цільову аудиторію, щоб мої роботи побільше радували не тільки мене, а й інших. Можливо, організувати якусь виставку, завести творчий блог, продавати свої роботи за кордон.
Далі, як я вже сказала раніше, буду продовжувати працювати над каверами (це вже більше для себе). На цей час уже написала кілька текстів (зробила художній переклад, намагаючись максимально дотримуватись змісту оригінальних пісень) і записала кілька з них. Єдина суттєва проблема, що не маю хоча б більш-менш пристойного обладнання, тому за якістю звучання продукт виходить не такий, як хотілося б. А загалом теж дуже цікаве заняття. Ділитися результатами планую через інтернет – можливо, комусь і сподобається.
А спробувати насправді хотілось би чимало. Але поки що, напевно, зупинюся на вже обраних мною напрямках і просто буду вдосконалювати свою майстерність. А там побачимо.
Що побажала б людям, які хочуть творити, але вагаються?
Я вважаю, що у творчості вагання зайві. Якщо дійсно хочеться щось зробити, спробувати – зробіть це. Адже не можна відчути смак, не скуштувавши страву. Тому побажання одне – відкиньте непотрібні сумніви і зробіть крок у чудовий, захопливий і дивовижний світ творчості. Усім натхнення і вдалого старту!
Спілкувалась Ірина Осташко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
