«Мій туристичний край»: у Добрянці збереглася єдина в області старообрядницька церква (Фото)
Багато читачів знають, що в селищах Добрянка і Радуль Ріпкинського району живуть старообрядці.
Їхні предки в XVII столітті виступили проти церковної реформи патріарха Никона і введення нових релігійних обрядів, богослужбових книг та ікон.
Щоб уникнути розправи, «розкольники», а саме так їх називали, змушені були шукати притулок у віддалених куточках держави. Селилися вони відособлено, до чужинців і всього нового ставилися насторожено, але між собою жили дружно. Хоча відтоді й минуло кілька століть, нащадки старообрядців поважають традиції предків.
Зараз визначити старообрядців за зовнішнім виглядом складно. А раніше чоловіки носили підперезані російські сорочки навипуск (косоворотки) й каптани. Також, вони не мали голити бороди. Жінки вбиралися у сарафани й запиналися великими хустками, що не зав’язували, а заколювали. У дорослих завжди при собі були особливі вервиці – ліствиці.
Втім, ще близько десяти років тому в селищі жило кілька старообрядців, які не користувалися благами цивілізації, навіть відмовилися від пенсії.
Господарювали, сіяли пшеницю або жито, пекли хліб, вирощували худобу. Як би тяжко не було, ці люди ні в кого нічого не просили. Вони були чисті духом, а таких людей зараз, на жаль, рідко зустрінеш.
Релігійні свята у старообрядців такі ж, як і в православних, щоправда, обряди відрізняються. Наприклад, немовля при хрещенні три рази з головою занурюють у воду. І нині великим гріхом старообрядці вважають куріння, вживання алкоголю, лихослів’я, неповагу до старших людей і батьків. Як і раніше, вони живуть по совісті, чесно працюють і завжди готові допомогти ближньому, поділиться останнім шматком хліба зі стражденним.
У XIX столітті в Добрянці було 8 церков, а зараз тільки дві. Одна з них – старообрядницька Святого славного великомученика Димитрія Солунського, освячена в 1790 році. Аналогічного храму на Чернігівщині немає. А кілька років тому біля святині побудували дзвіницю.
Слід сказати, що в старообрядницькому храмі особлива аура. Перебуваючи там, знаходиш душевний спокій. Це підтверджують багато прихожан. Храм дерев’яний, а всередині поштукатурений. Він пережив революцію 1917 року, а перед Великою Вітчизняною війною більшовики відкрили в ньому спортивний зал. Ікони, які винесли з будівлі, безслідно зникли.
У 1941 році окупанти, задобрюючи місцеве населення, дозволили службу. Тоді Добрянці принесли здому образи, перед якими можна помолитися і зараз. Усі ікони в церкві – старообрядницькі. Порівняно з православними, вони більш строгі, темноликі й аскетичні.
Парафіяни особливо шанують ікону Божої Матері «Утамуй хвороби». Завжди багато свічок біля образів Святого Миколи, Божої Матері Казанської і храмової святині – лика Димитрія Солунського. Відомо, що після щирої молитви перед образами цих святих зцілювалися немічні, ті, хто сумнівався, приймали правильні рішення, а перед прохачами відкривалися потрібні двері.
У церкві зберігся знаменний спів за крюками – стародавніми нотами. Так співали в X столітті, традицію продовжують і в XXI столітті. Церковні книги, які використовуються для богослужіння, виготовлені на початку XX століття. Написані вони гуслицьким письмом. На це вказують завитки. (Гуслиця – це Підмосков’я – прим. авт.) У церковних справах допомагають місцеві жителі. Втішає, що до храму у свята приходить багато людей.
