Із покоління в покоління в селі Пилипча (колишній Ріпкинський район) передають легенду про сміливого та справедливого земляка, який повстав проти більшовицької влади. Йдеться про Івана Васильчикова, більш відомого, як отаман Галака.
Прізвисько Галака означає «бідняк, жебрак». Закріпилося воно за родиною Васильчикових невипадково. Розповідають, що бабуся батька отамана прислужувала в місцевого пана Васильчикова, який належав до старовинного роду дворян і князів. Від нього народила сина. Господар залишив її в себе, записавши дитину на своє прізвище. Його законна дружина прозвала ненависну суперницю та її дитину галаками.
Після смерті пана Галаки-Васильчикові проживали в Пилипчі. Олексій Васильчиков (батько отамана) спеціалізувався на переробці лісу та торгівлі зерном. Мав п’ятьох синів і доньку. Іван був третьою дитиною.
У роки Першої світової війни Іван Васильчиков пройшов прискорений курс школи прапорщиків та дослужився до чину підпоручика. Під час бурхливих подій 1917-го, перебуваючи під впливом революційних ідей, став на бік більшовиків.
У другій половині листопада 1918 року містечко Ріпки зайняли підрозділи Червоної армії. У цей час до Богунського полку Миколи Щорса з невеликою групою земляків влився й Іван Васильчиков. Відомі факти його боїв із петлюрівцями у Седневі та Чернігові. Саме з Чернігова розпочинається новий етап у житті отамана, тут він стає на шлях опору політиці більшовиків.
Є кілька версій, не підтверджених документально, як відбулося «прощання» Галаки зі щорсівцями. Згідно з однією з них, запальний Васильчиков не витримав безчинств більшовицьких комісарів, які вчинялися над чернігівцями, котрі підтримували петлюрівців, і накинувся з кулаками на одного з командирів. Як результат – арешт і смертний вирок. Васильчикову вдалося уникнути смерті, втекти до рідної Пилипчі, але його спіймали та привели до Ріпкинської народної міліції. Суд засудив його до розстрілу, та дорогою на страту він утік – допомогли знайомі хлопці з міліції.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий навчальний рік триватиме до 28 червня: коментар головного освітянина Чернігівщини
Васильчиков налагоджує контакт із генералом, легендою білоруського антибільшовицького опору Станіславом Булак-Балаховичем та отаманом Добрий Вечір. Невдовзі в повіті з’явився ще один загін повстанців на чолі з отаманом Галакою.
У селах зріла ненависть до радянської влади. У квітні 1919-го на Чернігівщині було зареєстровано 19 селянських повстань, а в липні ця цифра подвоїлася. Першою гучною акцією Галаки стало знезброєння інтендантського загону 1-ї Кінної армії. Його добре озброєний загін налічував 150-200 гайдамаків, які ховалися в болотистих лісах. У грудні 1921-го вони контролювали Чернігівський та Городнянський повіти. 13 лютого отаман роззброїв кавалеристів 544-го полку Червоної армії, а 16-го – один із загонів 37-ї дивізії. Хлопці захопили кілька сотень гвинтівок та 14 кулеметів. Того ж дня загін Галаки силою 50 шабель і 80 багнетів захопив Ріпки. Представників більшовицької влади було розстріляно, документи про продподаток і «борги» селян «радвлади» знищено. Як розповідають жителі Пилипчі, відібрані в червоноармійців майно, гроші, зерно Галака роздавав людям.
«Отаман Галака діяв у загальному контексті подій Української революції. Бо були й інші, більш масштабні загони, зокрема Нестора Махна, отамана Ангела. А загін отамана Галаки – по суті, був загоном місцевого рівня, який боровся з кровожерливою владою росіян, на яких і спрямовував свій гнів. І зрозуміло, що отамани, навіть попри молодий вік, були авторитетними людьми для інших, бо інакше люди до загонів не приєднувалися.
Але боротьба, на жаль, виявилася безуспішною, бо сили були роз’єднані, бо в кожного було своє бачення і мета боротьби. Роз’єднаність – це взагалі давня проблема ще з часів Київської Русі та Козаччини», – зазначає чернігівський історик, кандидат історичних наук Максим Блакитний.
Стурбовані активністю отамана чекісти розпочали на нього полювання. Загинуло п’ятеро їхніх співробітників, які намагалися вбити Галаку. Однак одному з них – Федору Гончарову – таки вдалося втертися в довіру до отамана. 1921 року в ніч на Івана Купала Васильчиков загинув від ударів шаблею. Так у 28 років обірвалося життя однієї з найсуперечливіших постатей минулого бурхливого століття.
Похований отаман у рідній Пилипчі.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
