Репортажі з комбайну, радійна сім’я та купа вражень: Надія Дерев’янко – про роботу на обласному радіо

183285434_829875284303722_1323399316821098523_n

Як відомо, колишніх журналістів не буває. Навіть недовга робота в цій стихії запам’ятовується і має своє неповторне забарвлення. А що вже й казати, якщо праця на журналістській радіониві тривала майже 18 років! Це стосується Надії Дерев’янко (після заміжжя – Балінська), яку жителі Чернігівщини тривалий час впізнавали за голосом і з нетерпіння очікували її цікавих і новаторських передач і радіорепортажів.

Нинішня розмова з пані Надією відбулася напередодні Міжнародного дня радіо. Тож говорили, звісно, про творчу працю, емоції та наснагу, які вона дарувала Надії, і про людей, які підтримували та надихали.

183003573_471462197457396_8942626261179665313_n

Надіє, як професійну і класну журналістку, котра майстерно володіє словом, знаю тебе давно. Скільки років твого життя пов’язані з дуже цікавою і захопливою, але водночас нелегкою працею на радіо?

Майже 18 років свого життя віддала радіожурналістиці. Мій хрещений батько в професії – Сергій Микитович Гайдук, який тоді керував обласним радіо. З його легкої руки я й потрапила в цю особливу стихію. І як кажуть, пішло-поїхало.

Чи пам’ятаєш свій старт на радіо? Яким він видався?

Звісно, пам’ятаю. І перший свій матеріал – репліку. Справа була перед виборами. Принесли мені листа від читача і сказали: «Пиши репліку». Я тоді й не знала, що воно таке. Але мені пояснили. Тож із завданням впоралась.

Справа в тому, що я ще в школі любила писати твори. І коли навчалася в педінституті, займалася в школі журналістики. Навіть вірші мої в тодішньому «Комсомольському гарті» друкували як представниці Ніжинської школи журналістики.

157193597_192770852678455_474784138201977989_n

Пам’ятаю і свій перший репортаж. До речі, робота радіожурналіста полягає не тільки в тому, щоб сидіти і писати. Треба вміти працювати з технікою – мікрофоном, диктофоном і таке інше.

І ось на другий робочий день мені дали семикілограмовий «репортер» і відправили на репортаж на поштамт, де відбувався День передплатника. Звідти і був зроблений мій перший репортаж. Звісно, спершу мені було дуже страшно, але, на щастя, все вдалося.

Загалом я – людина творча і мені дуже подобалося працювати на радіо. Відчувала, що займаюся своєю справою. Класно було, дуже подобалося. Адже це була творча робота.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівських дітей запрошують взяти участь у конкурсі до Дня вишиванки

182900715_822445535036598_2007621737533319461_n

Отже, радіожурналістам треба мати не тільки творчу іскру, а бути ще й фізично витривалими?

Якоюсь мірою так. Спершу тягали «репортери» семикілограмові, що не так уже й легко, а потім «Marantz». Це трішки краща апаратура була, легше вже з нею було у відрядження їздити. А коли почала з’являтися сучасніша техніка, тоді вже я взялася працювати на комп’ютері, самостійно озвучувати свої програми. І кожного разу для мене було щось нове. І цікаво було втілювати у життя нові задуми. І мені вдавалося. Хоча на початку роботи я думала, що мені нічого не вдається. Але люди казали, що виходить, і нормально. І це не могло не надихати працювати ще натхненніше.

До речі, після того, як я трішечки попрацювала на радіо, отримала пропозицію переходити на телебачення. Але я опиралася руками і ногами, тому що я знаю: на телебаченні всі залежать одне від одного: журналіст від оператора, монтажера й так далі. А на своєму місці я сама залежала від себе. І така самостійність дуже імпонувала.

Майже 18 років пролетіли як один день?

О, так! Робота ця мені дуже на душу лягла. І за ці майже 18 років, поки наше обласне радіо не перетворилося на Суспільне, ми дуже багато їздили у відрядження. Зі своєю колегою Тетяною Петрівною Ільчук за ці роки об’їздили всю область. Це у нас був такий тандем. Вона – від телебачення, я – від радіо. Про село, людей, трудівників, які працюють на фермах, у полях робили репортажі. На комбайнах, тракторах і машинах записи робила, по-всякому було.  Також цікаво було знайомитися з людьми, які в клубах співають, якусь віддушинку знаходять, щоб трішечки своє життя скрасити.

Дуже приємно, коли відчуваєш, що люди мають до тебе цікавість, розкриваються. І коли передача твоя виходить в ефір, слухачі телефонують і кажуть тобі: «Дякуємо». Це неймовірні відчуття. З теплотою той час згадую.

183019468_273973894378859_4995169969249177739_n

А потім усе змінилося в нас на радіо, коли обласне радіо стало частиною Суспільного. Це вже була студійна робота, зовсім інша, ніж та, яку я любила. Я збиралася переходити на іншу роботу, але дуже сумнівалася, навіть думала, що мені треба працювати із психологом. Бо я постійно плакала. Сльози на очі наверталися. А потім я подумала, що за минулим, якого вже зараз немає, можна тільки ностальгувати і згадувати добрим словом. А вже за тим, що останні роки було, то вже відверто кажучи, нема за чим шкодувати. Зовсім інші підходи і творчо себе уже не можна було проявити так, як я звикла це робити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У громаді на Чернігівщині живе 103-річний чоловік, який ще дасть фору молодим

Але ж радіо все одно є частиною твого життя?

Звісно, це важлива частина мого життя, дуже значуща. Тим більше, що на радіо і долю свою зустріла. Зі своїм чоловіком ми разом уже майже 20 років.

182956507_490876001998586_5848640254767990771_n

Радійників колишніх не буває однозначно. До речі, радіожурналісти – це універсали повинні бути. Та це всіх журналістів стосується. Звісно, всіх тем не можна охопити. Але робота дуже широкопланова. Треба знатися на багатьох речах. І тут навіть своєрідна перевірка себе відбувається – зможу я чи ні. Якщо зможу, то чудово. Як ні – то мені в цій справі робити нічого.

Колег своїх по радійному цеху згадуєш із теплотою?

Звісно, і багатьох.

Ще в дитинстві, як була школяркою, то жила в бабусі в селі й увесь час слухала радіо. І от мені тоді дуже добре запам’яталися Віра Лисиця, диктор наш і Надія Куліш. І коли я потрапила на радіо в 2001 році, то побачила на власні очі Віру Лисицю. А це ж справжня легенда! Я так собі подумала: «Боже! Скільки ж їй років, що я її ще дитиною пам’ятаю?». Коли ж бачу, що це молода, гарна, приємна жінка і голос її знайомий дуже. Потім із пані Надією Куліш познайомилася. І це мене дуже вразило. Думаю: оце я з такими людьми знайома.

183216085_461910481581325_3966660593673394925_n

Уже казала, що повірив у мене і привів на радіо Сергій Микитович Гайдук. З Олегом Петровичем Шолохом було нелегко, але завжди цікаво.

А ось Олена Олексіївна Кияшко мене дуже підтримала на старті моєї радіокар’єри. Мені тоді здавалося, що все роблю не так. А була я тоді на випробувальному терміні. Попрацювала, передачу зробила і не подобаються мені результати власної праці, думала, щось не те. І кажу: «Олено Олексіївно, я, мабуть не пройду випробувальний термін, мабуть, я не підходжу». А вона мені відповідає: «Ви що! Як не ви, то хто?!».  Це мене так окрилило тоді!

Радію, що працювала пліч-о-пліч зі своїми молодими колегами – Вікою Гончаровою, Світланою Коваленко і, на жаль, уже покійною Ларисою Дубиною. Якось у нас команда така організувалася, ожило наче радіо, ніби друге дихання воно отримало.

183237194_150129590405623_3902173542072176981_n

Добрих слів заслуговує Анатолій Іванович Тютюнник, який був генеральним директором. В останні роки моєї роботи на радіо з ним довелося працювати поруч. Це людина, з якої можна брати приклад і в творчому плані, і в людському. В одному кабінеті сиділа з Євдокією Тютюнник – це теж така жінка, в якої є чого повчитися. Анатолій Павлович Науменко, Віктор Володимирович Попок ділилися своїм досвідом. Це наші корифеї тоді були. І вони багато чого вчилися в нас, освоювали нову техніку, комп’ютери і старалися в цьому не відставати. Валентина Олексіївна Громова – це взагалі ясочка наша. Й інші колеги, яких не всіх згадала поіменно, також чудові. У нас усі були одне за одного. Не було у нас випадкових людей. І це при тому, що більшість людей не мала фахової журналістської освіти. Вдячна всім своїм колегам, з якими за ці майже 18 років довелося попрацювати. Ми завжди доповнювали одне одного.

Взагалі обласне радіо багато хто вважав стартовим майданчиком для журналістів, які пішли працювати далі, адже пройшли серйозну професійну і життєву школу.

Спілкувалась Ірина Осташко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register