Суспільство

Школярка із села на Чернігівщині, попри юний вік, стала редакторкою місцевої газети

На 6 червня в Україні традиційно припадає День журналіста — професійне свято медійників. На Чернігівщині в когорті впізнаваних, відомих, таких, що багато років віддали професії, або журналістів, які тільки роблять перші кроки в професії, виділяється юна дівчина Каріна Насінник – редакторка сільської газети «Новини Кучинівки».

Нині вона – ще школярка, але цілком можливо, що в найближчому майбутньому на медійному небосхилі зійде її журналістська зірочка.

Кучинівська газета не офіційна, тримається на ентузіазмі, але на кожен її номер сільські жителі очікують із нетерпінням, бо пишуть в ній про односельців та порушують кучинівські проблеми і Сновського краю загалом. Проявляють цікавість до видання і жителі громади. І що надзвичайно важливо в нинішній надскладний час – поширюють цю газету безкоштовно.

Про все це і не тільки більш докладно – в розмові з Каріною Насінник. 

Каріно, гадаю читачам цікаво більше дізнатися про тебе. То скільки тобі років і де навчаєшся?

Мені 16 років. Сама з села Кучинівка. Навчалася спершу в Кучинівській школі, але оскільки в сільській школі немає 10 класу, то нині я продовжую шкільну освіту в Сновську.

Як ти потрапила в журналістику, адже це надзвичайно складна сфера діяльності?

У журналістську сферу потрапила завдяки місцевій молодіжній громадській організації «САМ», адже я – член цієї організації. Тож у школі відкривалася медіа-лабораторія і був тренінг із журналістики. Мене цей захід зацікавив, тому й вирішила долучитися. На цій зустрічі я побачила Павла Солодовника, мого односельця і журналіста, який запропонував, щоб я стала редакторкою кучинівської газети «Новини Кучинівки». Для мене це досвід на волонтерських засадах, який за плечима не носити.

Тож як починалась газета?

Спершу все вигадував Павло Солодовник. Він також шукає деяку інформацію для номерів і допомагає мені формувати газету. Натомість я пишу інтерв’ю.

Через газету насамперед розповідаємо про земляків-військових, жителів нашого села. І цікаві події, які відбуваються в селі.

Чи складно брати інтерв’ю у людей, розпитувати їх. Чи продумуєте наперед запитання?

Спочатку мені було дуже складно. Але я відчувала, що інтерв’ю – це цікаво, тож не відступала.

Зокрема унайсвіжішому номері газети розповідали про жінку із нашого села на ім’я Тетяна, яка вирощує квіти. Я сама вирішила написати про неї і втілила задум у життя.

Скільки часу витрачаєш на написання інтерв’ю, чи швидко вдається, чи народжується в муках творчості?

Взагалі, все виходить швиденько. І оскільки газета у нас виходить раз чи два на місяць,то час, аби домовитися з людьми про інтерв’ю, поспілкуватися і написати, продумати деталі – є.

Як народжується газета, скільки в ній сторінок?

Маємо лише дві сторінки формату А-4. Я пишу інтерв’ю, скидаю матеріали Павлу Солодовнику, а він редагує і друкує. І потім Павло Солодовник привозить цю газету, я відношу до сільської бібліотеки, де її за бажанням розбирають наші жителі.

До речі, як у школі навчаєшся, чи хороші оцінки маєш?

Мені підійдуть.

Які предмети шкільні найбільше подобаються?

Найбільше – фізкультура. Але й українська мова подобається.

Чи вчиш іноземну мову, адже вона потрібна при вступі до вишу?

Вчу, але в мене не дуже добре виходить.

Чи прагнеш вдосконалення в журналістському плані?

Так, я хочу цього. Я читаю та дивлюся різні інтерв’ю з цікавими людьми. Особливо обожнюю дивитися патріотичні. інтерв’ю з військовими – вмотивованими й цікавими людьми, які встали на захист нашої держави.

Так розумію, що подальші плани після закінчення школи – вчитися на журналіста?

Із подальшими планами я ще остаточно не визначилася, бо точно не знаю, чи вийде вступити на журналістський факультет. Водночас хочу спробувати себе в іншій ролі – вступити на військову спеціальність.

Чи маєш якісь захоплення, окрім газети?

Це спорт. Дуже подобається біг і ходити до тренажерної зали у Сновську.

Чи подобається тобі жити в Кучинівці? І щоб тобі хотілося покращити в рідному селі?

Кучинівку дуже люблю, але хочеться, щоб у нашому селі було більше активностей. Щоб дітям було, де гуляти, щоб у селі було більше сучасних дитячих майданчиків із гойдалками, пісочницями. Бо нині діти переважно сидять по домівках у телефонах. Також хотілося б, щобнаше село стало більш зеленішим і сучасним.

Про що твоя найбільша мрія?

Як і в усіх нас – про мир в Україні.

6 червня – професійне свято усіх журналістів. Що побажаєш хлопцям і дівчатам, які хочуть себе спробувати у ролі журналіста, але мають сумніви, бояться, що в них не вийде.

Можу сказати тільки одне: боятися не варто, треба наполегливо прямувати до своєї мети. Якщо не спробуєш, то не зрозумієш, чи до снаги тобі ця справа.       

Дякую Каріно, наснаги й успіхів тобі в житті і подальшій професії.

Ірина Осташко

Ще статті по темі

Back to top button