Вимили після орків недіючу школу та займаються спортом: у селі на Чернігівщині відновили тренування (Фото)

Україна тримається на людях, які думають не лише про власну вигоду, а приносять суспільну користь. Таким є Сергій Горобець, якого на Чернігівщині знають як професійного історика. Проте лише небагатьом відомо, що, окрім роботи, він, як кажуть, на своєму ентузіазмі підтримує сільських дітей, які хочуть займатися спортом.

Сергію Горобцю вдалося поєднати тренування з волонтерським проєктом, який уже п’ять років він не втомлюється реалізовувати в селі Петрушин.

Нині село Петрушин можна вважати депресивним населеним пунктом. Тут проживають менше як півтисячі жителів, навіть школу закрили. Але завдяки ентузіасту Сергію Горобцю цікаві події відбуваються і тут. Про це – в інтерв’ю з паном Горобцем.

Пане Сергію, повномасштабна війна внесла свої корективи у спортивне життя Петрушина?

Звісно. Ми тренуємося в шкільній спортзалі вже п’ять років. Якраз перед повномасштабною війною на п’ять тисяч гривень ми купили м’ячів, нову волейбольну сітку та іншого потрібного інвентарю. То саме дітвора проявила свідомість, коли село опинилося в окупації, підібрали ключі, відчинили школу та поховали м’ячі, футболки й інший основний інвентар.

Орки виламали двері до школи, вломилися туди – забрали якийсь спальник, чашки. Дякувати Богу, наш основний інвентар залишився. До речі, дітвора там навіть примудрялася кілька разів приходити пограти.

Під час окупації школу не пошкодили?

Орки в селі недовго були, вони залізли в школу, зламали двері, подивилися, чи нема там чого, але школа не функціонувала, то, зрозуміло, що не було там нічого коштовного. Вона три роки закрита, тож красти нічого. Загарбники у фойє навіщось розпалили багаття, трохи стіну обпалили. Залишили по собі також дві купи лайна в кабінетах – якраз біля вікна в лабораторії, що за кабінетом фізики, і в кабінеті хімії й біології. Ми ще сміялися: це ж треба таке!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для густого та шовковистого волосся: жителька Чернігівщини виготовляє чудодійні шампуні

Наводити лад, звісно, довелося вам разом із юними спортсменами?

У школі ми постійно прибираємо, зокрема до ювілейних тренувань, адже в нас уже відбулися 411 тренувань. На 400 тренування навіть гостей запрошували. Організація «Спорт для всіх» естафети провела, з Халявина гості приїздили. То ми напередодні все вигрібали, вимітали – і в приміщенні, і довкола школи. Кілька суботників провели. То вся дітвора мало того, що бігає на тренування, ще доглядає приміщення. Якщо хтось десь каменюку у вікно кине, то дітвора одразу повідомляє, намагаємося одразу ліквідовувати наслідки. Тож та дітвора, що ходить до нас, є свідома.

Зазвичай будівлі, які не використовуються, видно здалеку, що нічийні, розтрощені. А ми дбаємо про шкільне приміщення, хоч школа і не працює.

Ми використовуємо лише частинку школи – спортивний зал, але все одно всі класи повимітали, намагаємося дбати, щоб в усій школі було чисто, щоб діти почувалися господарями. Я навіть одну дівчину призначив президенткою, дав їй комплект ключів. Бо коли дощ, то в школі протікає дах. Тому треба своєчасно щось підлагодити, калюжі, що натекли, повитирати.

Тож намагаємося займатися спортом, вести здоровий спосіб життя та виховувати у школярів серйозність, свідомість, відповідальність і самостійність. І начебто вдається.

Діти залюбки приходять, шкоди не роблять, навіть якщо мені не вдається приїхати, можуть самі посеред тижня зібратися та потренуватися. А потім розповідають, хто приходив, фотографії з тренування присилають. І я розумію, що ні за що там не варто переживати, все на місці, все ціле.

Спортивні заняття відновили одразу після того, як росіяни відступили?

Так, коли орки відступили, то я приїхав у село, і ми нашу практику тренувань відновили. Дітвора вся була на місці, і особливо їм не було чим зайнятися, тож відновлення тренувального процесу сприйняли радісно. Для них це і спілкування, і можливість пограти. Тренуємося три години, намагаємося двічі на тиждень збиратися.

Граємо у футбол, волейбол. І баскетбол у нас дуже популярний. У наших дівчат-баскетболісток дуже гарно виходить грати. То нині – баскетбольний бум. М’ячі є, щось із потрібного для тренувань я купую. До того ж, на нас дивляться батьки, то вони теж допомагають, щось потрібне для занять купують.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дерев’яне мереживо Чернігова: місто багате на старовинні будиночки (Фото)

Багато дітей на заняття приходить?

Частина дітей виїхала. Але основа – це місцеві діти, яких возять до школи у Халявині. Вони в один автобус не поміщаються. Адже їх там майже 30 дітей разом із початковою школою. До нас ще приїжджають діти з сусідніх сіл – із Халявина, Терехівки. І багато дітей, які живуть у Чернігові, бо їхні батьки переїхали з села до міста, але на вихідних постійно в селі крутяться, то й приходять. У нас кістяк – дітей 10 стабільно ходять, а буває, що й двадцять і більше збираються.

Яким чином вираховуєте, яке тренування за ліком у вас?

Я веду статистику, бо любитель цієї справи. З десятого тренування почав. Для нас це зайва нагода зібратися. А раніше, до великої війни, поки в мене не розбомбило хату, я завжди привозив шоколадки та пригощав дітей, які приходили на тренування. А оскільки в мене нині ремонт, усі гроші йдуть на нього, то шоколадок не купую.

Але завдяки статистиці до «ювілеїв» влаштовуємо чаювання. Ми пишаємося, що через нас пройшла сотня дітей, і батьки інколи приходять на тренування, бігають разом із дітьми. Тож статистика, яку ми ведемо, трохи нас мотивує. Ось відбулося 400 тренувань – для нас це нагода влаштувати свято. 

Чи не думали покинути цю справу, адже від неї вам жодної матеріальної вигоди, більше витрати?

У Петрушинській школі я відпрацював сім років. До того ж, для моїх історичних досліджень це село є базовим. Максимально намагаюся розкрутити історію цього села і далі збираю історичні матеріали про нього.

Та й самому потрібна фізична активність. У Чернігові не все так просто, аби побігати, треба орендувати якусь залу, шукати однодумців-дорослих, а в селі з дітворою побігав і отримуєш задоволення. Бо це корисно для здоров’я. Їхати в село зазвичай стараюсь велосипедом – туди 20 кілометрів, там побігати і назад 20 кілометрів. Таке гарне навантаження виходить, потім почуваюся добре. Отримую шалений енергетичний заряд. Велика користь – і для мене, і для дітвори.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалась Ірина Осташко

Фото – Сергій Горобець