Дівчина з Чернігівщини зібрала більше ніж мільйон для української армії
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/IMG_4454-780x470.jpeg)
Їй 21. Навчається на магістратурі за спеціальністю «українська мова та література», викладає трьом учням, любить футбольну команду «Шахтар» й Україну.
Юля Пилипенко – дівчина з невеличкого села на Чернігівщині. Мало хто знає, що десь по Новгород-Сіверській дорозі за сосновим лісом причаїлось село Покошичі. Але Юлю і за межами села багато хто знає.
Повномасштабне вторгнення в Україну змінило життя мільйонів українців, Юля не стала винятком. Тепер вона уособлює в собі справжню донатну культуру. Бо стільки, скільки робить ця дівчина для майбутнього України, на жаль, не роблять навіть деякі депутати. Але зараз не про них. Сьогодні я познайомлю вас зі справжньою українкою, яка ніколи не втомлюється, не скаржиться і досягає значних результатів, попри свій молодий вік. Юля успішно закрила вже понад 13 зборів.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/IMG_4453-642x642.jpeg)
Юлю, розкажи про своє дитинство? Де навчалася і чим захоплювалася?
Я була звичайною дитиною, як усі зараз. Навчалася в школі, грала на фортепіано, співала. Любила своїх бабу й діда, їла в них малину й терту моркву з цукром.
У 9 класі я вступила до ЧОНЛ. У школі я багато їздила на конкурси музичні, кожна перемога й статуетка вдома на фортепіано точно була знаменною та важливою. У ліцеї цю нішу забрали наукові конференції, тренінги, лекції, всі виступи там точно знаменні таважливі.
Завдяки мамі, яка вирахувала коефіцієнти вступу (не знаю, як вона це зробила, геніальна жінка), я вступила на бюджет доТаврійського національного університету. Про нього мало хто знав тоді, бо він тільки встиг вибратися з російської окупації в Криму та переїхав до Києва.
В університеті ми своїми руками з нуля будували органи студентського самоврядування. Усі процеси тільки почалися, тому ми стали тими, хто почав будувати в ньому життя. Спершу я була керівницею Культурного департаменту, потім Головою Студентської ради інституту філології та журналістики, виконувала обовʼязки Голови органів студентського самоврядування. За той час наша команда ініціативних і дурних змогла створити гуртки, систему самоврядування, організувала роботу й співпрацю з адміністрацією, навчилася творити круті речі в онлайні, побудувала всередині ОСС потужну структуру й силу-силенну важливих заходів. І мітинг навіть встигли організувати. Власне це були неймовірні роки, сповнені постійної роботи й зростання.
Про що мріяла?
Спершу хотіла працювати в банку, потім хотіла бути вчителькою, мільйонеркою, бізнесменкою, співачкою. Насправді я не памʼятаювже жодної мрії, мені видається, ніби життя до повномасштабного вторгнення не було. Памʼятаю тільки якісь загальні відомості.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/IMG_4450-482x642.jpeg)
Як змінилося твоє життя після повномасштабного вторгнення?
Я не на фронті. Якщо я не на фронті, я працюю в тилу так, аби допомогти фронту на 100%. Дуже дивно жити своє життя, коли хтось чомусь за нього помирає. Дивно виправдовуватися «економічним фронтом», коли першими стрічають ворога ті, хто віддає за Перемогу і кошти, і здоровʼя, і життя.
Мені не потрібен був поштовх. Я просто або на фронті, або йому допомагаю. Поки що допомагаю.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/IMG_4455-482x642.jpeg)
Пам’ятаєш, на що був твій перший збір? І яку загальну суму за цей час ти зібрала?
Минуло майже два роки, уже й не згадаю, на що збирала першим. Бувають збори снайперам чи розвідці, які я взагалі не можу оголосити в соцмережах і шукаю виходи, аби закрити якимось іншим шляхом. Відкриваю банку й збираю серед чатів у телеграмі, розсилаю близьким, знайомим, друзям, ті, у свою чергу,підключають різні канали і так закриваємо.
Сума вже більше ніж мільйон. Бо тільки за останні кілька місяців на фронт поїхали автівки за 300, 200 й 100 тисяч.
Скільки всього зборів уже вдалося закрити?
Саме моїх приблизно 13 — це зазвичай автівки, ремонти, камери нічного бачення, зарядні станції, тепловізори, рації. І було дуже багато ініціатив на підтримку зборів знайомих. Тобто я брала збір і добивала його своїми активностями в сторіз.
Багато зборів ти закриваєш у соціальних мережах. Дуже часто спостерігаю розіграші за донат на твоїй сторінці. Розкажи, будь ласка, докладніше про такий спосіб донатів?
Для них є кілька причин. Просто збирати кошти — це часто довго й нудно. У мене дуже невеличка авдиторія в інстаграм, якщо я просто публікуватиму банку для збору, то навряд щось закрию. Розіграші щоразу іншого формату допомагають мені втілювати творчі пориви, знаходять нових людей для донатів, а ще залишають памʼять про війну й свій у неї внесок.
Наприклад, розіграш книжок дав можливість комунікувати з видавництвами та дотичними до читання сторінками. Вони репостять — приходять нові донатери. І це вже не просто книга з книгарні, а памʼять. І це вже не просто збір, а збір, що закриється швидше з новими донатами.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/IMG_4451-514x642.jpeg)
Розкажи, чим ще займаєшся, окрім зборів?
Я – волонтерка, smm-менеджерка державного Центру стратегічних комунікацій SPRAVDI, мережі колівінгів для проактивної молоді «Вільний» і проєкту добровольця ГоспітальєрівМишка Адамчака «Моя мотокраїна».
Яка мета цих проєктів? Яка твоя роль у них?
SPRAVDI — державний Центр стратегічних комунікацій. Наше завдання — відстежувати російські фейки й пропаганду, в цікавих форматах розкривати українцям правду. Я відповідаю в команді за комунікацію в сторіз, спілкування з інфлуенсерами та блогерами, за співпраці й колаби на сторінках, інколи пишу дописи зі своїми улюбленими форматами — в жартах пояснюю важливу інформацію чи надихаю рядками на дії для України.
Проєкт «Моя мотокраїна: відомі українці рекомендують» створив Мишко Адамчак, музикант і доброволець Госпітальєрів. У період між ротаціями він реалізовує цей проєкт. Відомі люди разом із ним їздять на байках Україною й показують памʼятки культури. Я долучилася як smm-менеджерка до нового сезону — ми також будемо показувати знищені росією памʼятки.
Як ти почала працювати в цих проєктах?
На «Вільний» потрапила так. Я звільнилася з усіх проєктів і шукала собі щось цікаве. Мені вже було нудно працювати з меблями, одягом і т.д. Хотіла чогось незвичнішого. Знайшла вакансію, подаласяостанньою й мене відібрали. З командою вже встигли підкорити Петрос і побувати під землею:)
Історія зі SPRAVDI найцікавіша. Вона про нетворкінг і важливість людей. Колись я працювала в студії танців. Ми шукали тренерку з напрямку Vogue. Чомусь так тоді співпраця й не склалася, але інстаграми залишилися. Одного разу Віка запросила мене на день народження. Там я познайомилася з Андрієм Лісовим, раніше він був комунікаційником у фонді Притули. Пише мені: «Ти ж смм? Диви, яка вакансія». І потім відбір у кілька етапів і я вже не знаю, що робитиму без цього проєкту. Люблю його й свою керівницю Іру Лесишин.
Як ти все це встигаєш?
Ніяк, я не встигаю)
Але мені нема на що жалітися. Кожен із цих проєктів — про Україну й для неї. А кожен мій крок заради України, хто я — справа другорядна.
І наостанок дай кілька порад для наших читачів.
Я пораджу читачам знайти себе в цій війні. Не себе як класного спеціаліста, танцівника чи музиканта. А людину, яка зможе дати чітку відповідь на запитання: «Що я роблю заради перемоги». Бо (це сумно, так) просто підтримувати економіку недостатньо. Просто працювати — мало. Можливо, прийти на вихідні плести сітки. Можливо, доєднуватися до великих волонтерів маленькими внесками, як кейс «Тиловики Азова».
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/IMG_4449-482x642.jpeg)
Що більше ви зараз зберете на дрони, то більше наших людей не загинуть, коли йтимуть у розвідку. Що більше буде якісних турнікетів, то більший шанс зберегти життя пораненим. Що більше автівок, то мобільніші та швидші воїни у виконанні задач.
Волонтерів дедалі менше, війни дедалі більше. Прапорів на кладовищах із кожним днем на десяток більше. Це помирають наші люди заради України. Шукайте себе в цій війні. В України немає нікого, крім нас.
Усі охочі можуть долучитись до зборів для ЗСУ на сторінці Юлі в Instagram за ніком – shakhtsr_girl
Спілкувалась Оксана Замятіна