Багаторічна ведуча чернігівського обласного радіо Віра Лисиця особливого представлення не потребує. Бо за майже 40 років самовідданої праці в ефірі для жителів нашої області стала немов рідна. Вона бажала сіверянам доброго ранку, оперативно повідомляла найсвіжіші новини, ділилася цікавою та корисною інформацією, була ведучою й автором різних творчих проєктів. А вдячні слухачі писали їй зворушливі листи, щиро дякуючи за працю. Оце і є справжнє народне визнання та любов, які серед усіх можливих нагород чи відзнак найдорожчі та найвагоміші.
Закінчивши кар’єру на радіо, Віра Лисиця не сидить склавши руки, а передає свій безцінний досвід дітям, адже добре знає, як робити якісний і цікавий ефірний продукт. Тож сьогодні, у День дитячого радіо і телебачення, легендарна ведуча – гість нашої традиційної рубрики «Люди».
Віро Григорівно, вам пощастило працювати на обласному радіо, коли його слухала вся Чернігівщина…
Дійсно, раніше радіо було дуже популярне. Гадаю, воно було майже в кожному домі. Тож слухачі сприймали нас як своїх друзів, навіть як членів родини. І ми намагалися виправдовувати їхню довіру. Взагалі інколи всупереч, а не завдяки, мені на радіо вдалося реалізуватися…
А як ви потрапили на радіо?
Хоч і дивно, та радіо для мене з раннього дитинства мало якийсь магічний вплив. Я народилася в Чернігові в робітничій родині. Перебуваючи на батьківщині моєї мами, в Білоруському Поліссі, в селі Пірки (на жаль, там зараз 30-кілометрова Чорнобильська зона), я в свої три-чотири роки була щаслива підспівувати білоруською мовою виконавцеві, голос якого лунав із динаміка, про якогось Янка чи Яська. Гадаю, це був початок «Піснярів». А десь рік-два потому вже в Чернігові, слухаючи радіо з великого динаміка, мені так кортіло дізнатися, що там за такі маленькі чоловічки весь час нам щось розказують і співають… На щастя, цю радіолу в нашій квартирі тоді я не зіпсувала!
Із дитинства, затамувавши подих, слухала прекрасні дитячі радіовистави та казки… Потім серед моїх улюблених були програми «Старшокласник» і радіостанція «Юність». А зранку, збираючись до школи, намагалася не пропустити «Пионерскую зорьку» та «Піонер України». До речі, у 7-му чи 8-му класі ми організували в нашій 14-й школі радіо на великій перерві. І це був прямий, майже 15-хвилинний ефір зі шкільними новинами, якимись жартами та цікавинками. Добре пам’ятаю, як підтримав цю нашу ініціативу директор Олексій Тихонович Катіман. Вдячна також нашому вчителю музики Юрію Федоровичу Ганжі. З ним ми співали і в хорі, і в ансамблі. А ще на його запитання, хто хоче бути ведучою концертів, я визивалася сама.
Так сталося, що вже у 10-й школі моїм класним керівником була викладачка фізики Надія Григорівна Куліш, яка паралельно вже багато років працювала диктором на обласному радіо. До речі, вперше туди мене запросили на інтерв’ю 15-річною юнкою як переможницю конкурсу читців. Тоді я займалася художнім читанням у Ганни Дмитрівни Лісової в обласному Палаці піонерів.
Тож пазли, як мовиться, зійшлися! Своїй же радіокар’єрі я завдячую тодішньому керівникові облтелерадіокомітету Борису Дмитровичу Наріжному, який повірив у мене, підтримав і допоміг стати профі. У перший же рік роботи на радіо саме Борис Наріжний ініціював мою участь у записі телевізійної програми «Співдружність», яку знімали профі з Всесоюзного телебачення. Сюжет був присвячений містам-побратимам: українському Чернігову та чеському Градець Кралову. І що найбільше здивувало тоді моїх колег – саме кадрами зі мною відкривалася ця телепрограма!
Двічі я підвищувала свою кваліфікацію у Києві! Спілкування з корифеями українського та всесоюзного радіо Петром Бойком, Андрієм Йовенком, Людмилою Кайгородовою, Олександром Ляшком, Людмилою Зеленською, Інною Ярмоленко… Яке це було щастя вчитися, спілкуватися з ними, обговорювати перспективи!!!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Олександр Бондарев – голос чернігівського ЄвроМайдан
Чи пам’ятаєте свій перший ефір?
Точно знаю, що сталося це 22 вересня 1980 року. І назавжди закарбувалося в пам’яті дружнє плече мого колеги Валерія Остапенка, який завжди брав на себе і більше текстів, і допомагав мені з наголосами. До речі, вже через пару тижнів ми виходили з новинами наживо!!! А це, повірте, екстрим! Інколи, прибігаючи за кілька хвилин до ефіру, наскоро знайомилась із текстом. І найважливіше – саме тоді я, подаючи якусь інформацію, бачила текст на кілька рядків уперед!!!
Та згодом керівництво радіо вирішило подавати новини в записі. У живому ефірі були тільки відкриття та закриття, оголошення та прогноз погоди. Вже маючи досвід, розумію, наскільки важлива саме робота наживо! Адже це і відчуття своєї ваги, і неймовірна відповідальність, і можливі експромти… Безумовно, прямому ефіру передує належна підготовка та постійна робота і над своїм мовленням, і над розширенням свого світогляду. Але саме він розставляє всіх на свої місця.
Як і будь-яка творча людина, ви постійно шукали для себе нові проєкти…
Найчастіше вони мене самі знаходили. Щаслива, що впродовж багатьох років мала можливість співпрацювати із кількома чернігівськими підприємствами. «Чернігівгаз», «Водоканал», «Облтеплокомуненерго», «Чернігівліс», Взуттєва фабрика «Берегиня», компанія «Сан Інтербрю Україна» (згодом «Сан Інбев»), «Ясен», «Стріла»… Скільки вдалося зробити цікавих інтерв’ю, репортажів і святкових програм!
До речі, відбувалося все це паралельно з моєю основною роботою ведучої. Безперечно, було важко. Але компенсувалося таке навантаження задоволенням від реалізації та схвальними відгуками слухачів. Щиро вдячна за підтримку і розуміння моїм колегам звукорежисерам!
А як ви потрапили у футбольну сферу?
Сама дивуюсь, як це сталося. Абсолютно випадково. Після Балу чемпіонів в Обласному театрі, де я була співведучою, познайомилась із тодішнім головним тренером «Десни» Юрієм Грузновим. Так от, саме він сказав, що мріє, аби матчі на Чернігівському стадіоні імені Гагаріна вела саме жінка. Як у великих українських містах. Добре пам’ятаю першу зустріч із президентом «Десни» Іваном Чаусом. Мені здалося, що він сприйняв цю ініціативу якось насторожено. Але все ж таки дав шанс спробувати. Тоді на стадіоні ми працювали разом з Сергієм Гайдуком. Я – у дикторській кабінці. А він – перед трибунами. Вперше за всю історію «Десни» жінка оголошувала склади команд, представляла суддів. А після гри було дуже приємно почути від головного судді матчу, до речі, за участі Андрія Ярмоленка, що мій голос звучить краще, ніж у диктора столичного «Динамо»!!! Отак і розпочалася моя майже 10-літня співпраця з «Десною».
Знаю, що й на радіо ви вели футбольну тему…
Так. Паралельно з роботою ведучої готувала програми про футбол напередодні та після закінчення сезонів. Вела прямі ефіри. Писала інформації. Навіть вважала своїм обов’язком після домашніх матчів «Десни» зранку наживо подавати свою аналітичну інформацію, так би мовити, з перших вуст.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ірина Синельник про вибір професії, позитивний погляд на життя й подорожі
Розкажіть про вашу концертну діяльність.
І до сьогодні для мене це дуже важливо. Адже на сцені я зайвий раз можу проявити і свою індивідуальність, і професійність. І згадати є що. Щаслива, що була співведучою першого в Чернігові конкурсу краси, який розпочався у 1988 році 14 жовтня , а завершився 31 грудня. До речі, зіркою першого туру конкурсу був гурт «Гроно» з Тарасом Петриненком і Тетяною Горобець. А наступного дня в обласній філармонії вони виступили з концертом. І мене запросили бути їхньою ведучою. Тож мала честь серед інших відомих композицій уперше представити і знамениту «Україну» Тараса Петриненка.
Гадаю, вдалою була моя робота на сцені під час урочистостей із нагоди присвоєння нашому театру звання академічного, і під час великих творчих вечорів, присвячених 50-річним ювілеям Василя Струтинського та Василя Нечепи, різним ювілеям і датам чернігівських підприємств та вишів, зокрема Національного університету «Чернігівський колегіум».
Відчувала свою стихію і на стадіонах: у Новгороді-Сіверському – за участі президента Леоніда Кучми та в Чернігові – на честь виходу «Десни» до першої ліги.
Назавжди запам’ятаю і творчий вечір Валерія Сарани 22 червня 2017-го року в Чернігівській обласній філармонії.
Загалом професія ведучої сприяла знайомству та співпраці з багатьма талановитими людьми. Зокрема, мій портрет, зроблений відомим фотохудожником Валерієм Шайгородським, увійшов до його видання «Визначні люди Чернігівщини».
Щаслива, що працювала в проєктах «Музика у нашому житті» та «Грані слова». Скільки поезії та прози багатьох талановитих авторів нашого Сіверського краю я залюбки подала в ефірі. Крім того, сприяла якнайкращому музичному оформленню цих творів. Згодом поетеса Тетяна Федорова з Борзнянського району навіть присвятила мені свою збірку під назвою «Я привезу тобі весну».
Тобто Ви почали працювати в обласному Палаці дітей та юнацтва вже як реалізована і досить популярна особистість… А як взагалі з’явилась сама ідея започаткувати в Палаці дитячу інформаційну агенцію «Крила»?
До речі, спершу це була Школа юних радіоведучих. А ідея створення якогось дитячого проекта виникла в квітні 2012 року після зустрічі в обласному Палаці дітей та юнацтва з колишніми вихованцями, які досягли певних професійних успіхів. Саме тоді директор обласного Палацу дітей та юнацтва Ірина Олександрівна Мельниченко і запропонувала мені організувати цей гурток. І вже восени із мінімальною кількістю годин по суботах і неділях я почала працювати з небайдужими до мовлення дітлахами. Перша програма «Крила» вийшла в ефірі обласного радіо 9 січня 2013 року. А вже навесні ми завоювали свою першу нагороду у Міжнародному конкурсі «Прес-весна на Дніпрових схилах».
І відтоді «Крила» двічі-тричі на рік достойно представляють Чернігівщину на різноманітних Міжнародних фестивалях і конкурсах дитячо-юнацької журналістики, перемагаючи в номінації «радіоробота». З останніх перемог – програма «Квітка-душа», представлена на фестивалі «Дитятко» у Харкові.
На сьогодні Палац, можна сказати, моя альма-матер, став для мене рідною домівкою, де я реалізовуюсь і продовжую головну творчу справу свого життя – працюю над мовленням вихованців, які так само, як і я колись у дитинстві, мріють стати ведучими. Разом ми виходимо на сцену, разом працюємо над створенням нових програм та усіляких цікавих заходів. І щаслива, що можу вже як педагог ділитися і своїм досвідом, і своїми знаннями, і своїм ставленням до професії радіо та телеведучої! До речі, була у моєму житті й телевізійна практика. Майже півтора року я працювала телеведучою на першому в Чернігові ТВ. Олександр Копиловський одразу ж, без усіляких навчань і підготовки, взяв мене на роботу. І це був дуже цікавий і важливий для мене досвід. Але цих конкурентних перегонів, коли у тебе маленька донечка і хвора мама, я просто не витримала. Тож із легкістю відпустила тоді цю дуже мало оплачувану гонорову самореалізацію! Але, повірте, схвальні відгуки і щодо зовнішності, і щодо вміння спілкуватися в телеефірі, зберегла на все життя!
Три роки, як ви закінчили свою радіокар’єру. Як вам живеться і що ви як людина, яка майже 37 років була золотим голосом Чернігівщини, відчуваєте зараз?
Повірте, дуже часто сняться якісь екстрими, пов’язані з прямими ефірами. До сьогодні мені не вистачає цього спілкування зі слухачами, з якими залюбки привіталася наживо 23 вересня 2019 року в ранковій програмі, в яку мене разом з моїми вихованками запросили після перемоги в Міжнародному дитячому медіафестивалі «Дитятко» у Харкові.
На жаль, проєкт «Крила» вже більше двох років не затребуваний в обласному ефірі. А без належної насамперед технічної підтримки досить складно створювати якісний контент. Та навіть здійснюючи записи на звичайний мобільний телефон, а не в професійній студії, можна створювати якісні програми. І підтвердженням тому є радіопрограма «Квітка-душа».
Вірю, серед моїх сьогоднішніх вихованців є майбутні і радіо-, і телеведучі та журналісти. Упевнена, навіть якщо вони не оберуть цей шлях, вміння подавати себе, володіти культурою мовлення обов’язково знадобляться їм у житті і вони стануть реалізованими та щасливими людьми!
Насамперед щаслива ділитися своїм досвідом із вмотивованими вихованцями, які все-таки мріють стати зірками радіо чи телебачення!!! Тож зі святом вас, мої юні колеги!!!
Спілкувалася Ірина Осташко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
