Анжеліка Мотчана – 24-річна фотографиня з Чернігова. Уже приблизно п’ять років вона професійно займається фотографією, а віднедавна з місцевою колекціонеркою українських строїв Уляною Оленською реалізує проєкт «Етноспадок». А ще дівчина волонтерить і є активною учасницею всеукраїнської акції «Зупинись. Вшануй». Але про все по черзі.
Анжеліко, чому та як давно Ви вирішили займатися фотографією?
Фотографією людей професійно почала займатися з 2020 року, «професійно» – бо пройшла тоді свій перший курс фотографії відомої фотографині Чернігова Валерії Допірчук. Дякую їй за те, що тоді дала розуміння, що в фотографії не існує правил, краще орієнтуватися на відчуття.
Але я памʼятаю себе малою і свій перший цифровий фотоапарат – це був «Олімпус». Фотоапарат мені тато подарував, точніше, сказав мамі, щоб купила, бо він тоді був у відрядженні.
У дитинстві мені просто подобалася ця справа, я знала: якщо кудись їду, то беру фотоапарат і знімаю. Виходили гарні світлини, мені це подобалося.
У старшому віці я вже придбала свій дзеркальний фотоапарат і тоді подумала: чому б не спробувати знімати людей? Перші роки це було дуже творчо, бо замовлень особливо не було, тому 90% – це були саме творчі фотосесії.
Я фотографувала все, що хотіла, а це були саме творчі зйомки, мої ідеї, моя авторська обробка під кожну ідею, мені дуже подобалося. І навіть зараз, коли я переглядаю свої найперші фотосесії, вони мені подобаються. Можливо, зараз вже змінила б обробку якусь, але загалом класні. Я пишаюся собою.
Які проєкти Вам уже вдалося зреалізувати?
У мене було кілька фотопроєктів. Перший із них мав назву «Люди. Їхні історії та світлини». Планувала втілювати його з військовослужбовцями, які отримали поранення, або ж тими, хто продовжує служити. Це було інтерв’ю-фотосесія, в мене були такі дві зйомки, і я зрозуміла, що мені бракує досвіду у спілкуванні з військовослужбовцями. В мене сталося вигорання і психологічно наразі я цей проєкт не потягну.
Інший проєкт, а саме «Етноспадок», виник не випадково. Я дуже люблю село, мені в дитинстві вдалось відчути оцю всю естетику, перейняти її на свій життєвий досвід. Коли я зустрілась з Уляною, то ідея створення проєкту нам прийшла не одразу. Я їй запропонувала зробити такий фотодень, можливо, хтось захоче взяти в неї українські строї, а я фотографувала б. Цей проєкт має дуже важливий сенс, як для мене, так і для Уляни, тому що вона поціновувачка всього українського. Мені теж захотілося стати частиною цього. Фотографії теж можуть бути спадщиною для наступних поколінь. Колись я була на виставці українських строїв Уляни. І тоді ж вона принесла фотографії своєї сім’ї, своїх родичів, і я подумала, що як класно, що ці фотографії зараз Уляна показує нам, і ми можемо хоч трішки доторкнутися до цієї загубленої історії. Це мене неймовірно вразило і надихнуло. І ми запустили цей проєкт, відзняли фотодень, і хоча до нас тоді прийшла тільки одна сім’я, ми не засмутилися. Ми продовжуємо працювати над цим проєктом. До речі, в цьому проєкті ми друкуємо фотографії, оформлюємо все гарно та передаємо людині після фотосесії її фотографії, щоб вона зберігала їх, як пам’ять, яку можна в майбутньому передати дітям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перший виступ під час облоги Чернігова замовив військовий, який повернувся з окопу додому: музика в житті Андрія Романенка
Що Вам найбільше подобається у професії фотографа, а що навпаки – здається складним?
Найприємніше — це момент, коли людина розслабляється і стає собою. Коли зникає позування, а з’являється справжнє. Цей стан дуже відчутний — у поглядах, рухах, тиші між словами. Саме тоді я розумію: ось, ми дійсно зустрілися.
А найскладніше, мабуть, моя власна чутливість. Я завжди дуже глибоко проживаю зйомки — вловлюю стан людини, її настрій, емоції. Це і класно, але подекуди складно. Бо я не просто фотографую — я присутня з людиною в моменті, тримаю для неї простір. І взагалі я за безпечний простір для вираження себе. Зараз у світі багато неправди, багато викривленості, й іноді ми не чуємо самих себе в гонитві за ідеалом, я за те, щоб чути себе, і готова надавати для своїх людей, які прийдуть на зйомку, такий простір прийняття. І знаю, як може бути важко людині відкритися незнайомому фотографу, але я багато працюю над собою, щоб вміти налаштовувати так процес і щоб до мене приходили люди, яким співзвучні мої цінності в роботі.
Я не намагаюсь «підлаштувати» людину під процес — навпаки, я сама налаштовуюся на її ритм.
Мені допомагає спокій і мовчання. Я спостерігаю, слухаю, відчуваю. І якось дуже природно виникає контакт. Люди відчувають, що їх не оцінюють — і це дає їм свободу бути.
Розкажіть про волонтерство.
Зараз збираю кошти на 50 одиниць дронів. Ці кошти будуть розподілені між підрозділами ОК «Північ». Моя сума зараз 20 тисяч гривень. Наразі дедалі складніше закривати збори.
Також я беру участь в акції «Хвилина мовчання» з перших днів, як вона з’явилася в місті. Ця акція, звісно, не допомагає тим людям, які загинули, але тим, хто переживає цю втрату, важливо отримувати підтримку. Важливість акції – це увага і підтримка психоемоційна. І це важливо, щоб люди не залишались сам на сам із собою, зі своїми думками. Ми маємо підтримувати їх, підтримувати військових, бо саме завдяки їм ми живемо. І треба це цінувати.
Посилання на збір: На FPV-дрони для ЗСУ
Анжеліко, розкажіть про Ваші плани в професії та загалом.
Зараз не дуже яскраво щось планується на майбутнє, бо я не знаю, як буде через рік, зараз щось важко передбачити. Але я хочу здобути другу освіту саме психолога. І поєднати це з фотографією, бо мені цікава як фотографія, так і психологія. Я відчуваю, що мені це потрібно, бо я людина творча, я люблю допомагати іншим людям, я їх відчуваю. Адже за останній час стільки всього відбулося особисто в мене всередині, і мені хочеться через цей досвід підтримувати інших людей. У мене зараз для цього є один інструмент – фотографія, але повноцінно якусь фототерапію я не можу провести через брак знань у психологічній галузі. Ця мрія в мене виникла нещодавно, але я впевнена, що я її зреалізую. Хочеться подорожувати Україною, світом, фотографувати.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Оксана Замятіна
