«Гаспидські сини», криза пального та співпраця з німецькою залізницею: Валерій Воробей – про свій волонтерський шлях

Кожен приходить у волонтерство за різних обставин і з різних причин. Когось приваблює можливість знайомитися з новими цікавими людьми, здобувати нові знання та досвід, а когось – змога відчути задоволення від того, що робиш корисну справу для всієї країни, інших – можливість провести час із тими, хто поділяє твої думки, бачення, цінності. Початок повномасштабної війни повністю змінив наше ставлення до волонтерства. А до потужного руху долучатися почали навіть ті, хто раніше й не задумувався про таке або ж мав мінімальний досвід у цій сфері.

Валерій Воробей, співорганізатор волонтерського об’єднання «Гаспидські сини», розповідає, що волонтерство фактично стало для нього питанням життя та смерті – як для самого себе, так і для країни загалом.

Мій шлях до волонтерства виходив із необхідності. Коли 24 лютого 2022 року на нашу землю ступив окупант, за вікном було чутно вибухи, почалися артобстріли та авіанальоти, взагалі постало питання виживання нашого народу, нашої нації, нашої країни та нашого міста. Тоді кожен мав дати собі відповідь на запитання – хто він такий? І що він може зробити корисного для того, щоб ми всі змогли вижити. Коли минув перший шок від подій навколо, я для себе вирішив, що найбільшу користь зможу принести саме на волонтерській ниві. Отак і розпочався мій шлях волонтера.

Як шукали однодумців, хто допомагав в часи активних бойових дій на Чернігівщині?

Насамперед це були друзі та знайомі з історичного та філологічного факультету Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка, а також випускники Чернігівської школи №1, яку я закінчив свого часу. Тобто на таких старих знайомствах і відбувалися перші комунікації. Так, другим співорганізатором нашого волонтерського об’єднання став мій товариш з 1-ї школи та випускник історичного факультету Святослав Коваленко.

Почали з будівництва барикад, бо місто готувалося до вуличних боїв. У дворах багатоповерхівок були клумби або дитячі майданчики зі старими шинами. Ми з хлопцями взяли лопати, повикопували їх та почали облаштовувати саморобні укріплення в тих місцях, де військові просили це зробити.

Потім уже прийшла ідея створити невеличкий координаційний центр. Бо були люди, які мали змогу допомогти теплими речами, їжею, ліками чи могли підвезти ці речі кудись в межах міста. І, звісно, було багато людей, які потребували такої допомоги. Тому ми намагалися скоординувати людей, відповідно до потреб і відповідних можливостей. І вже потім з’явилася ідея створити волонтерське об’єднання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Понад 30 років з ароматом хліба: історія життя Вікторії Бариляк

«Гаспидські сини» – чому обрали саме таку назву?

Наша назва – то наша гордість. Це цитата з геніального українського фільму «Пропала грамота». Гаспидськими синами там називали українських козаків. Бо, з одного боку, вони були справжні шибайголови та розбишаки, а з іншого – в них були чисті душі, бо вони, як сказано у фільмі, «билися з ворогами, не водилися з жінками і захищали віру православну». Тому і ми обрали собі таку назву, бо вважаємо, що ми – нащадки козаків і б’ємося на стороні Світла.

Яка була найбільша проблема «блокадного» Чернігова та перший час після втечі окупантів?

Велика нестача пального. Була гуманітарна допомога, яку нам збирали у Польщі, а також в інших куточках України. Була і група водіїв у Чернігові, які були згодні все те доставляти, але пальне знайти та придбати – це було завдання із зірочкою. Тому ми почали перший збір коштів, як я тоді писав на фейсбуці – на «овес» для «залізних коней». Бо ми ж козаки, а козаки скачуть на конях. У нашому випадку – на залізних. Так і почали розвивати логістичний напрямок. Потім був проєкт доставки ліків із Польщі, а з Німеччини доставили спорядження для наших ДСНС і стоматологічного обладнання.

Розкажіть докладніше про співпрацю з німецькою залізницею Deutsche Bahn.

Це абсолютно унікальний досвід. Почалося з того, що моя однокласниця Юлія Скиба, яка живе в Німеччині, спільно з благодійною організацією Bistum Osnabruck знайшла 12 багатофункціональних лікарняних ліжок, які ми планували доставити для Чернігівської міської лікарні №2 і Чернігівської обласної лікарні. Треба було організувати доставку, яка є досить дорогою. Тоді виникла ідея звернутися до німецької транспортної компанії Deutsche Bahn. Виявилося, що в них діє великий проєкт допомоги Україні – вони безкоштовно доставляють гуманітарні вантажі і залізницею, і вантажівками. Завдяки ним ми і доправили згадані ліжка, а нещодавно – ще одну партію гуманітарної допомоги – це і медичне обладнання, товари медичного призначення, товари для немовлят та їхніх мам, та навіть допомога закладам освіти у вигляді шкільних меблів. Ми пишаємося співпрацею з таким транспортним гігантом, як Deutsche Bahn, і далі плануємо спільні доставки. Також звертаюся до інших волонтерів і волонтерських об’єднань – якщо вам потрібна допомога з безкоштовною доставкою великих партій вантажів із Німеччини, ми радо вам допоможемо.

У вас працює і великий напрям допомоги ЗСУ та силам спротиву, яку зараз підтримку надаєте?

Звісно. Одне з найактуальніших у зимову пору питань – це придбання теплого одягу. Його не буває багато, бо треба мати кілька змінних комплектів, а ми бачимо, що погода цього року доволі часто змінюється: дощ – сніг – дощ. Тому ми розпочали проєкт з «утеплення» наших військових під назвою «Зима йде». Ми вже придбали та передали на Бахмутський напрямок, де зараз багато чернігівських захисників, 300 теплих светрів. Це була наша перша серйозна відповідь зимі. Зараз готуємо другу і наступною доставкою передамо ще 50 комплектів термобілизни, а також 1000 зимових шкарпеток.

Окрім цього, разом із Олександром Ясенчуком ми зібрали кошти та відправили на фронт справжнісіньку антидронову рушницю, яка вже працює на благо нашої країни на одному з найгарячіших напрямків.

До Покрови нам вдалося реалізувати спецпроєкт «Реактивний Бандеромобіль». Ми долучилися до виготовлення маленької, непомітної, дуже мобільної і найголовніше – ефективної мініРСЗВ (реактивної системи залпового вогню), яка вже служить на передовій. Наразі готуємось до виготовлення другого такого автомобіля.

Також не полишаємо плетіння маскувальних сіток. Зараз розпочинаємо співпрацю за цим напрямом із Національним університетом «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка та Спілкою жінок Чернігівщини. Разом будемо нарощувати потужності.

Як зараз долаєте складнощі на волонтерській ниві та підтримуєте моральних дух?

Безумовно, є періоди спаду ентузіазму в людей. Це природне явище та властивість людської психіки. Хтось переключився на вирішення власних справ у родині, якісь побутові проблеми і так далі. Це нормально. Ми ж з перших днів роботи налаштували себе на те, що «цей дощ надовго», а ми – як ті марафонці. Тому ми самі не зупиняємося і ще намагаємося підзаряджати інших людей своєю енергією, щоб у всіх нас відкрилося друге дихання. Це потрібно захисникам на сході і хлопцям на кордоні. В тилу також потрібна допомога. У нас на фейсбуці у спільноті навіть є гасло, яке символізує нашу невпинність: «ДОНАТ! РЕПОСТ! ПЕРЕЗАРЯДИЛИ!» Немає часу розслаблятися. Для спільної Перемоги всім нам треба ще трохи попрацювати! Тому якщо ви відчуваєте, що у вас опускаються руки, що ви втомилися – неодмінно й одразу ж пишіть чи телефонуйте нам, ми розкажемо, де найбільше потрібні робочі руки чи робочий мозок і як ви можете долучитися до нашої спільної справи.

Що зробите після того, як побачите новину про нашу Перемогу?

До повномасштабної війни я працював гідом-екскурсоводом. Фішкою «Гаспидських синів» є принцип «Донат в обмін на безкоштовну екскурсію містом після Перемоги». І, знаєте, там уже чималий список вийшов. Тому одразу ж після новини про Перемогу – на Вал, і будемо проводити обіцяні безкоштовні екскурсії. Запросимо всіх, хто так чи інакше долучився до нашого руху. Не забудемо нікого. І я з нетерпінням вже очікую на це.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалася Марина Кирієнко