Курйози на сцені, особисті трагедії та реальні емоції: Наталія Рибенок – чесно про своє акторське життя

2011-й, сцена Дніпропетровського театрально-художнього коледжу, за лаштунками в очікуванні свого залікового виступу –  юна студентка-випускниця.

Від хвилювання серце виривається в неї з грудей, щоки налилися гарячим рум’янцем, її бездонні блакитні очі сповнені надії на велике світле акторське майбутнє, а губи знову і знову повторювали слова старанно завченого тексту. Від успішного акторського майбутнього її відмежовує лише мить, однак вона про це ще не здогадується. Так на сцені театрального коледжу у світлі софітів народжувалася нова талановита акторка театру драми Наталія Рибенок.

Свій щасливий квиток на театральну сцену Наталя отримала на четвертому курсі коледжу, а з ним і нове життя, адже саме тоді, після випускної вистави, її і ще трьох майбутніх акторів запросив на проби головний режисер Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка Андрій Бакіров.

Так Наталя опинилася в Чернігові, тут побудувала успішну акторську кар’єру, зігравши безліч харизматичних ролей, встигла народити донечку та навіть почала викладати англійську і вже зовсім не уявляє свого життя за межами північної столиці.

Але до всього по черзі.

— Наталю, коли вам запропонували поїхати до Чернігова, ви не вагалися?

Нам тоді казали, що до нас приїхав Бакіров і, якщо нас запросять, то навіть і думати не треба. Я не дуже розуміла, що таке Чернігів. Але зараз це моє найулюбленіше місто. І ані години я не пожалкувала, що переїхала сюди і потрапила саме до цього театру.

— Наталю, розкажіть трохи про себе, ким мріяли стати у дитинстві? 

Колись, ще сидячи в селі в бабусі перед телевізором, я дивилася концерти і мені дуже хотілося бути співачкою та носити всі ті прекрасні сукні. Але тепер я найбільше боюся співати, я можу, але то для мене випробування.

У старшому віці мене дуже приваблювала професія патологоанатома, я навіть хотіла подати документи в медичний, але вчасно не встигла. Мабуть, доля завела все ж туди, куди треба.

— Коли зрозуміли, що хочете бути акторкою?

Я ніколи не хотіла бути акторкою. Не було в мене рожевих мрій про сцену. Це все величезна робота.

— За час акторства, мабуть, траплялися якісь кумедні історії чи курйози?

Кумедних історій було купа. Мені здається, що все моє театральне життя – то кумедна історія, чи то просто я така, тільки дай посміятися.

Можу розказати одну більш стрьомну, ніж кумедну історію. Була прем’єра «Комедія помилок» Шекспіра, постановка А.Р. Бакірова. Я там ставила пластичні шматки та безпосередньо перший і останній танець. Так от, були там різкі рухи, і в один момент я роблю певний рух – і вдаряюся пальцем у коліно партнера, далі рух – маю провести рукою перед обличчям. Проводжу і бачу, що мій палець дивиться в інший бік. Я розумію, що, мабуть, його зламала…. Дотанцьовую і, тримаючись за руку, йду зі сцени, кажучи партнеру, що, очевидно, зламала палець.

На щастя, до наступного мого виходу на сцену є час. Я біжу до партнерки, яка зі мною на ролі, і кажу, що сьогодні її прем’єра, а не моя. Швидка, не перелом – вивих і шина на руку.

Вистава була на дві дії і я встигаю повернутися рівно на останній танець і поклон.

Танцюю з усіма. Отака історія. Всі шоковані, режисер шокований, та все обійшлося.

— Яка була ваша перша роль? Чи хотіли б щось змінити в ній зараз, маючи більший досвід?

Перша роль – Франшетта, «Весілля Фігаро». Пам’ятаю, що довго сиділа і дивилася на партнерку, яка була вже більш досвідчена, а потім мені сказали йти пробувати. І я піднімалася на сцену, а ноги та руки тремтіли. Але загалом впоралася. Абсолютно не жалкую про жодну роль від першої до останньої, це є досвід.

—  Ви свідомо вибрали грати у театрі. Не хотілося вам, наприклад, зіграти в кіно?

Театр вибрав мене. Кіно так, але наразі не вдалося жодного разу пережити цей досвід. Може, в майбутньому.

— Як ви втілюєтеся в ролі, адже ваші героїні доволі різні і за характером, і за образами? 

Втілення образу – то кайф! Перед тобою відчинені всі двері, ти вже не ти. Але все одно йдеш від себе. Досвід і особистісні переживання мають найвагоміший вплив на роботу над роллю. На жаль, хоч скільки б ти намагався зрозуміти людину, яка втратила родича, наприклад, ти ніколи того сповна не зрозумієш і не відчуєш, поки сама не втратиш.. Весь досвід впливає на те, що ти доносиш.

Була ситуація, вистава про життя «Наше містечко». І там у другій дії я виходила на кладовище до мами. Я намагалася згадати похорон бабусі, але ця частина давалася мені складно, а от коли в мене помер тато і я через пару місяців грала виставу, то все пішло туди… Жахливо – так, але це специфіка роботи. Все сприймається інакше, глибше і з аналізом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Елегантне тіло, унікальний окрас та витончений аромат: на Чернігівщині мешкає вусатий красень

— Як вплинули на вас торішні трагічні події з Чернігівським драмом, як особисто ви це пережили?

У перші хвилини були думки, що все обірвалося і нам капець. Але прийшовши на прибирання та побачивши кількість людей і ентузіазм, я вже була впевнена, що невдовзі ми знову продовжимо роботу.

— Яка з ваших ролей вам найближча?

На сьогодні можу сказати, що моя найбільш кохана роль – це Марія в нещодавній прем’єрі «Гріх» Винниченка. Але, на жаль, поки що ця вистава на стопі, бо більшість чоловіків театру – у війську.

Я повністю розумію Марію і чітко відчуваю все, я була рада оголитися (маю на увазі почуття та переживання. – Наталія) в цій ролі перед глядачем і впустити в себе всі переживання.

— Ви досі хвилюєтеся перед виходом на сцену чи з досвідом уже звикли?

Хвилювання є обов’язковим, це як невеличкий розряд перед виходом. Але ми ж пам’ятаємо, що акторство – це величезна праця. На сцені ти тримаєш купу завдань у голові і маєш їх усі виконати, при чому доволі органічно. Тому хвилювання є, але воно не може вибивати землю з-під ніг. Хвилюючись ти виходиш на сцену, але увага на завдання переключає тебе в правильне русло.

— Що найважче для актора в цій професії?

Найважче, певно, те, що ця професія забирає повністю твоє життя.

— Чи не заважають близькі стосунки грі на сцені, наприклад, посварилися з подругою чи з близькою людиною, а на виставі треба грати зовсім інші емоції?

З приводу емоцій, то стосунки в житті – не важливо, сімейні чи з партнерами-друзями чи не друзями, – абсолютно не повинні впливати на виставу. Сварку можна використати як додаткові емоції і все. Але це ж не означає, що любов із близьким другом я буду грати краще, ніж із людиною, яка мені не дуже приємна. В цьому є складність роботи, але це робота і я маю її виконувати.

— Скільки часу може знадобитися, щоб вивчити одну роль?

Щодо вивчення тексту, то це по-різному. Але зазвичай він не вчиться, як віршик. Текст лягає на дію. І якщо ти розумієш, що ти цим текстом робиш – заспокоюєш, кидаєш виклик, – то й текст вчиться швидко.

— Люди впізнають вас поза театром, що ви особисто відчуваєте в ці миті?

Популярною точно не почуваюся. Загалом люди реагують позитивно.

Востаннє вранці в маршрутці я стояла вся заклопотана, а жіночка сказала, що впізнала і що мені більше личить усмішка.

— Як акторські здібності допомагають вам у житті? Ви взагалі використовуєте свої акторські навички за межами театральної сцени?

Мені здається, що не користуюся. Це як професія, ти не хочеш тягнути її в домашнє життя, хоч це майже неможливо. Мова, свобода в тілі та відсутність затисків допомагають у роботі з дітьми.

— Ви ще й викладаєте англійську. Як ви все поєднуєте?

До викладання мене спершу привела потреба в грошах, а потім цікавість і комфорт у цій справі.

Мені подобається моє життя й існування у двох просторах.

Зараз у моєму житті більше викладання аніж сцени. Але хто знає, той розуміє, що театр неможливо просто забути або залишити. То є спосіб існування.

— У вас підростає донечка, ви передаєте їй свої акторські хитрощі? Ким вона мріє стати?

Моя донечка мріє стати акторкою. Вона вже працює на сцені у виставах «Кайдашева сім’я», «ВПО». Розказую, що можу, підказую. В її оточенні – 90% людей із театру, тож подивимося, куди все виведе.

Акторське життя дуже відрізняється від людського і воно заманює. В моїй сім’ї немає акторів, я була перша, можливо, донечка продовжить це.

— Яку пораду ви дали б акторам-початківцям або тим, хто ще лише наважується підкорювати театральну сцену?

Порада: чесно працювати, дослухатися до режисера, не зупинятися в саморозвитку та пошуку себе. А головне – знайти свій колектив, у якому буде комфортно і буде здорова конкуренція.

— Хто ваш улюблений актор/акторка, з кого берете приклад чи ким надихаєтеся?

Мені подобається Ентоні Гопкінс. Я захоплююся Леонардо Ді Капріо і працеголізмом Бенедикта Камбербетча.

— Чи прагнете ви в майбутньому отримати якісь звання чи нагороди у своїй професії?

Я не впевнена, що прагну нагород. Увага глядача, його емоції після і відгуки – це чудова нагорода, коли ти розумієш, що ті дві години перевернули їхнє світосприйняття та дали підґрунтя для роздумів.

Спілкувалася Марина Лялеко

Фото Наталія Рибенок

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv