«У мене слово «театр» викликало тремтіння»: актриса «Чорного квадрата» Ірина Гатун – про шлях на велику сцену

Актриса театру імпровізації «Чорний квадрат» і резидентка «Жіночого кварталу» Ірина Гатун пройшла нелегкий шлях до сцени. Вона заряджає навколишніх своїм позитивом і дарує безліч яскравих емоцій глядачеві.

Ірина Гатун народилася в Києві, але все своє дитинство провела в Ніжині. Згадує, що ще з дитячого садочка любила виступати на публіці та завжди була в центрі подій.

«Я ходила в дитсадок «Оленка». Брала участь в усіх ранках. Як мені розповідали та як пам’ятаю сама, страху виступати ніколи не було, навпаки – мені цього хотілося. У школі я була тією дівчинкою, яка калатала дзвоником, сидячи в одинадцятикласника на плечах. Власне, вже і на випуску зі школи-гімназії №3 я була ведучою цієї урочистості», – пригадує актриса.

Ірина каже, що відвідувала всі гуртки, які тоді були в місті. І не мало значення, рукоділля, танців чи будь-чого іншого. Згадує, що дозволів особливо не питала, а просто ставила батьків перед фактом, що записалася на гурток.

«Низький уклін моїм батькам, Віталію Михайловичу й Тамарі Валеріївні, які жоден мій порив нічим не зупиняли. Навіть тоді, коли я у 4-му класі прийшла додому і сказала, що записалася в музичну школу, тому несіть мені піаніно, а часи були такі, що грошей нема, не кажучи вже про піаніно, вони якось усе зробили, і по сьогодні в нас вдома стоїть фортепіано, на якому я грала», – пригадує Ірина.

Поки жила в Ніжині, закінчила школу за класами хору та фортепіано. Батьки Ірини тоді співали і досі співають у хорі української пісні «Червона калина». Похідною від нього був дитячий хор «Червона калинонька». Його Ірина Гатун, звісно, теж відвідувала. Займалася там разом із Катериною Павленко, яка нині є солісткою гурту «Go_A».

Мати Ірини Гатун усе життя пропрацювала на «Сільмаші», від нього завжди був дитячий табір у Кладьківці. Її мама була заступницею директора цього табору, тому Ірині вдавалося відпочивати в ньому 5-6 років поспіль по три заїзди. Там теж були постійні конкурси, вікторини. Ймовірно, саме це і давало їй ентузіазм займатися творчістю.

Перші свої гроші Ірина заробляла ще в початковій школі. Разом із подругою вони давали концерти для батьків і сусідів. Платню брали грошима або подарунками.

«У нас була квартира однокімнатна, і ми думали, що нам уже треба якось заробляти. І в мене є рідний брат Костя, він у нас був світлозвукорежисер. Він сідав під столом, вмикав таку настільну лампу залізну. У нього була пачка кольорового паперу, магнітофон із касетами й ручка. І він однією рукою міняв кольоровий папір, що давало інший колір світла в кімнаті, ручкою або олівцем перемотував касету. Він нам оце все ставив, а ми з Людою Сміян, це моя подруга досі, давали свої концерти. Що ми там показували, то вже таке. Але ми кілька тижнів готувалися, всім розповідали, що можна купити квиток, а можна прийти з подарунком. Мами до цього більш лояльно ставилися, хрещена також, а от татусі тримали ляльок і хотіли нам їх просто так подарувати, а ми їх не пускали. І тоді вони вже сиділи та дивилися наші виступи. Зараз часто про це згадують. А ще в мене в квартирі була дуже велика бібліотека. До нас сусіди приходили брати ці книжки. Я їм усім позаводила бібліотечні картки. Гроші я за це не брала, звісно, але був у мене такий порядок», – розповіла Ірина Гатун.

Вона каже, що хотіла спробувати всі ролі та професії, які бачила. Мабуть, тому її все життя і вабило акторство, адже це саме та сфера, що дає змогу впродовж життя спробувати себе в багатьох амплуа.

Однак освіта в Ірини Гатун зовсім не театральна. Вона розповіла, що свого часу вирішила навчатися в Києві, адже в Ніжині вона перспектив для себе не вбачала. Тому поїхала до подруги, яка жила в столиці.

«Вона мене запитала, що я хочу. Я відповіла: «Хочу в театральне». Там був профільний коледж. А оскільки сестра цієї подруги вчилася в готельно-ресторанному, вона порадила «зачепитися» там. Я поїхала і здала туди документи, вступила. З української мови був диктант із продовженням, яке я їм написала по повній програмі. Думаю, що саме це посприяло моєму вступу. Я розуміла, що англійську я завалила, тому взяла документи, що були в мене на руках, і поїхала в театральний коледж. Не доїхавши дві зупинки, вийшла, бо подруга зателефонувала і сказала, що я вступила до готельно-ресторанного. Тоді я перший і, напевно, єдиний раз зрадила своїй мрії стати актрисою. Досі не знаю, де той коледж», – ділиться Ірина Гатун.

Після цього було понад п’ять років роботи в готелях і ресторанах. Та врешті все повернулося на свої місця. Переломним моментом у житті Ірини Гатун став виїзний бенкет у Театрі юного глядача, де вона тоді працювала барменом. Там Ірина познайомилась з актрисою Інною Мірошниченко, яка й направила її у «Чорний квадрат».

«У мене слово «театр» викликало тремтіння. Я могла заходити і нюхати ці лаштунки, запах залу, особливо, коли тиша і немає глядачів. І тут заходить Інна і я бачу ще її портрет. Для мене тоді це було наче святий зійшов на землю. Якось ми з нею розговорилися і вона мене запитала: «Ірочко, а Ви тільки у ресторані працюєте?». Я кажу: «Так». Вона запитала: «А Ви не пробували себе в театрі?». Ви уявляєте, таке запитати в людини, яка обожнює театр і мріє про нього? Вона запропонувала вийти поговорити і все, я відкинула бейджик, фартух. Мене директор запитав, куди я. Я кажу: «І не думай мене зупиняти, у мене зараз усе життя вирішується». Так воно і було. Вона запитала, скільки мені років, тоді мені було 25. Інна сказала, що для Карпенка-Карого я стара. А я ж тоді збиралася підзаробити грошей, щоб самій собі оплатити навчання саме там. Тому вона мені запропонувала спробувати «Чорний квадрат», і сказала, що там дуже хороший колектив, який за рік мене навчить», – розказує Ірина.

Та оскільки вона мала плани на вступ до університету імені Карпенка-Карого, рішення прийшло не одразу. Ірина Гатун згадує, як тоді зателефонувала до навчального закладу:

«Ми з ними хвилин 40 приємно спілкувалися. Я вже подумки вступила. А наприкінці розмови вони мене запитали, скільки мені років, й одразу «До побачення!». Все як обірвалося. У мене сльози, думки про те, як так можна було тягнути саме до 25. А там дійсно дуже складний вступ, до цього віку вони ще беруть, а потім ні. Вони вважають, що після 25 актрису вже не можна зробити актрисою. У цьому твердженні «Чорний квадрат» дуже сумнівається і ламає систему. Тут що більше вам років, то легше вступити, бо є життєвий досвід. Техніку поставлять, навчать, але ви вже точно не 18-річна, котра буде комусь щось доводити», – зазначила Ірина Гатун.

Та в усьому ж свої плюси. За п’ять років, які Ірина Гатун провела б в університеті, вона вже вийшла на сцену та здобула популярність серед глядачів як актриса «Чорного квадрату». Та про все по порядку.

Після невдалої розмови з представниками омріяного університету вона все ж прийшла в театр імпровізації «Чорний квадрат». Їй там призначили день вступу. На підготовку був місяць. Однією з умов було розповісти вірш.

«Ви не уявляєте, скільки офіціанти в ресторані, в якому я працювала, слухали Єсеніна. Я дуже люблю його творчість. Я всіх садила і розповідала їм вірш. Перший день їм сподобалося, другий ще терпіли, а на шостий вони кажуть: «Іро, ти талановита, іди звідси. Набридла вже зі своїм «Листом жінці», що сил нема. Потім був іспит. Він відбувався не просто перед журі, там була повна зала людей. У театрі спеціально це робили, щоб зрозуміти, наскільки людина може вільно почуватися перед чужими людьми, розповідаючи справжню щиру історію, яка описує якийсь переломний момент у твоєму житті. І от я все їм розповіла і вступила. Ми рік навчалися без сцени, так би мовити. Була просто студія, ми ходили, ходили. Потім здавали екзаменаційну роботу, мене помітив художній керівник, забрав до себе у клас, і я, вже навчаючись у нього, виходила на сцену та грала. Момент страху спершу, звісно, був, але коли глядач дав мені розуміння, що він мене любить і йому це подобається, а саме оці оплески, посмішки, очі, що горять, та енергія, яка йде від залу, прибрали в мені всю тривогу», – розказує актриса.

Вона зазначає, що імпровізації можна навчитися, якщо займатися цим постійно. Декому навіть здобувати ці вміння не треба, вони вроджені.

«Ти дуже швидко орієнтуєшся тут і зараз, де треба відреагувати, пожартувати або відбити жарт. Але я думаю, що в мене краса від мами, а почуття гумору від тата. Найбільший затиск сцени – це думати, що про тебе скажуть, який ти вигляд маєш тощо. Це ламає будь-яку імпровізацію та виставу. Треба відкидати ці думки, адже всі такі самі, як і ти. Тому треба прибрати оцей затиск і тільки тоді можна йти далі. А найголовнішим правилом імпровізації є, мабуть, те, що ніколи не можна говорити партнеру по сцені «ні». Хтось запитає: «А ми підемо сьогодні на дискотеку?», я скажу: «Ні». Все, далі грати нема про що. Я повинна приймати будь-яку пропозицію і казати «Так, але, можливо, зателефонуємо Валері». І от уже є діалог: «А хто такий Валера?». Додали того, іншого і пішло», – пояснює Ірина.

Пізніше в її життя прийшов «Жіночий квартал». Сюди Ірину Гатун кілька разів кликали як запрошену зірку. Однак їхній графік не збігався з графіком її роботи в театрі, адже все розписано на багато місяців наперед. Однак, локдаун, через який виступи в театрі були заборонені, а концерти «Жіночого кварталу» знімали без глядачів, посприяв тому, що Ірина Гатун взяла участь у такій зйомці. З нею спершу зустрілися Олександр Пікалов і Валерій Жидков, які запросили її спробувати.

«Мені як театральній актрисі важко грати на пусту залу. Тим більше, в театрі імпровізації, якщо хтось у залі щось сказав, ти можеш на це відреагувати, а тут ні, тут іде текст, який ти повинен вивчити. На перший мій концерт прийшла родина Ткачів, родина Кошових, із якими ми дружимо, і ось їхня підтримка мені дала те, що мені як актрисі театру було потрібне. Номер пройшов на ура. Тоді вони запропонували мені спробувати взяти участь ще в одному концерті, і ще, і ще. Так я і стала резидентом», – згадує Ірина Гатун.

Ірина Гатун наголошує, що на сцені вона майже така сама, як і у житті. Однак зазначає, що відсотків 30% її власного «Я» залишається поза сценою. Зокрема це стосується комедійного жанру. Саме він і є основним напрямом її сценічної роботи.

Нещодавно вона знялася в першому у своєму житті повнометражному комедійному фільмі «Велика прогулянка», який вийде на великі екрани навесні наступного року. Разом із нею у фільмі знялися Юрій Ткач, Олена Кравець та Андрій Ісаєнко.

Однак актриса мріє знятися в історичному художньому фільмі, який відображав би певну епоху.

Вона каже, що довго йшла до того, аби зіграти таку роль, що відійшла б від комедії, а, навпаки, викликала в залу сентиментальні почуття. Наразі така роль одна, однак вистава вже готова.

Є у актриси й доволі цікаве хобі. Вона збирає пінгвінів.

«Спершу був один пінгвін Дениско – це м´яка іграшка. Він був для мене дуже важливий. Два роки в мене прожив, а потім я його загубила в Грузії. Я вирішила, що йому просто сподобалася ця країна і він захотів там жити. І оскільки багато друзів і глядачів знали, що він дорогий моєму серцю, але залишився в Тбілісі, то мені почали звідусіль, з усіх країн, звозити пінгвінів. Зараз їх уже більше сотні. Від малесеньких до метрових. Вони на капцях, тарілках, усюди. Вони вже виселяють мене з квартири, але я пам’ятаю про всіх, як вони у мене з’явилися», – каже актриса.

Ірина Гатун любить спорт, а саме плавання, хоча на нього залишається дуже мало часу. Займається флай-йогою. Їй неабияк подобається подорожувати, але вибирає активний відпочинок і прогулянки у нетуристичних місцях.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ольга Лазун