Рубрика «Люди»
У свої 15 років він встиг спробувати себе в багатьох сферах: активно займався шахами, плаванням, панкратіоном, театральним мистецтвом і навіть історичним моделюванням. У період активних бойових дій на Чернігівщині цей юний хлопчина волонтерив. Нині активний чернігівець усі зусилля спрямовує на здобуття знань у Чернігівському обласному науковому ліцеї та розвиває власний історичний телеграм-канал.
Давайте знайомитися. Вадим Платонов.
«Мені 15 років, народився в місті Чернігові. Навчався в Чернігівському колегіумі №11, а зараз – у Чернігівському обласному науковому ліцеї. Завжди любив рух і випробування. Пам’ятаю, у 10 років пройшов у парку Горького в Харкові все мотузкове містечко за два дні. Тоді в мотузковому містечку пройшов 9 рівнів із 10 можливих (на 10-й просто не пустили через вікові обмеження). Взагалі багато цікавих спогадів із дитинства. Особливо приємно згадувати про шахові турніри та виставки військових моделей.
За 15 років багато цікавого: подорожі, змагання, турніри. Займався шахами, панкратіоном, плаванням, велоспортом, історичним моделюванням, відвідував театральну студію «Стем». Навіть одного разу знявся в кулінарній відеопередачі. Завжди нерівно дихав до риболовлі. Найбільше емоцій отримував від подорожей, особливо до Харкова, до бабусі. Мрій у мене багато. Але, мабуть, як і всі ми зараз, найбільше мрію про нашу ПЕРЕМОГУ.
Щодо майбутнього і професії… Наразі точно не знаю. Єдине – хочу бути щасливою людиною. Війна змінила нас усіх. До речі, саме через бойові дії і виникла ідея створити власний телеграм-канал. Мої батьки працюють у сфері критичної інфраструктури (в медичній галузі). 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, наша родина залишилася в Чернігові і я став безпосереднім свідком історичних подій.
24 лютого 2022 року я запам’ятав на все життя. Той день почався для мене з ранкового дзвінка, коли крізь сон я відчув тривогу батька та хвилювання мами. А потім бачив потоки людей в місті з чемоданами, всі стривожені, нервові… Без віри в нашу Перемогу не можна було пережити блокаду Чернігова. Читаючи новини, аналізуючи події, зрозумів, що бачу дуже багато аналогій з іншими війнами, особливо Першою і Другою світовими. Свої думки розповідав друзям та рідним і вони запропонували мені фіксувати все це. А де найпростіше писати? Звісно, в телефоні.
Так і виник мій телеграм канал П.Н.І.І.Д.О.Л.А (погляд на історію – історичні думки огляд літопис аналогії).
З часом він почав розростатися, з’явилися розділи, присвячені не тільки аналогіям і розвіюванням міфів про «другу армію світу», а також – про зброю, архітектуру, особистості. На канал підписалися рідні, друзі, знайомі, однокласники. Зараз приєднуються різні люди, яким цікаво почитати про розвіювання міфів і зрозуміти, що наша історія написана в колоніальному стилі, й українцям ще довго доведеться з’ясовувати свою справжню, а не нав’язану історію.
Окрім історичної тематики, також пишу про інше. Був досвід написання сценаріїв для ліцейних виступів нашого класу, вийшло дуже непогано. Написати книгу – амбітно, але це, можливо, в майбутньому. Я напишу свої мемуари про битву за Чернігів очима 14-річного хлопця, який під час блокади жив і волонтерив на станції швидкої медичної допомоги.
Не лише пишу, а й люблю читати. Книги – це розвиток. Нещодавно прочитав книгу Дена Брауна «Цифрова фортеця». Люблю творчість неперевершеного Конан Дойля. Фільмів дивився багато, різних, деякі по 100500 разів , наприклад «12 стільців» або всі фільми про Шерлока Холмса і «Бондіану». Не книгами і фільмами єдиними, також люблю і мандрувати. Дуже люблю море, Одесу з її колоритом. Обожнюю рідний Чернігів: Вал, історичний центр, Болдині гори.
У кожного з нас є свої супергерої – люди, якими ми захоплюємося, яких поважаємо, на яких прагнемо бути схожими. Для мене це мій тато. Мій тато – заступник генерального директора з технічних питань в Обласному центрі екстреної медичної допомоги і медицини катастроф. Я пишаюся ним, його силою духу, вмінням ухвалювати рішення і бути незламним, хоч як би складно було. Бути сильними і нескореними – хочу побажати і всім нам. І головне – ми повинні пам’ятати, що найцінніше в нашому світі – це життя, і тільки від нас залежить, як його прожити.
Спілкувався Павло Солодовник
