Люди: Лікування творчістю та рецепт щастя Анни Колесової

35434217_1905512563072177_4212829104480714752_n

Часто, питаючи людину про життя, у відповідь чуєш: «дім – робота, робота – дім». Так роки і пролітають…

Натомість героїня сьогоднішньої розповіді Анна Колесова переконана, що жити треба інакше, прислухаючись до внутрішнього «Я», і займатися тим, чого хочеться саме тобі. Тільки тоді людина почуватиметься щасливою.

Тож мерщій знайомитися із Анною.

-Розкажіть трішки про себе.

– У минулому я працівник освіти (психолог, методист), на сьогодні – фрілансер.

Вважаю, що людина все життя вчиться. Раніше я любила вчитися в офіційних установах – маю дві вищі освіти, кілька сертифікатів із психології. Але зараз у мене новий період: працюю вдома, дистанційно, більше уваги приділяю тому, чого насправді хочу. Нарешті розумію, що треба в житті вчитися всього, навіть простих речей, які, здавалося б, ми завжди робимо автоматично. Треба завжди прислухатися до себе й обирати: що тобі хочеться робити, кого слухати, яку інформацію сприймати, де бути і з ким спілкуватися…35422370_1905512513072182_1980057335946543104_n

Що пов’язує вас із Чернігівщиною, за що любите її?

Я народилася в Ніжині, звідси моя мати та її рідня. Мій батько з Росії, колись приїхав жити сюди. Після Чорнобильської аварії наша родина переїхала до Славутича, який підпорядковується Києву, але фактично знаходиться на території Чернігівського Полісся. Вчилася я в Чернігівському педагогічному університеті. Зараз я багато часу проводжу і в Чернігові, і в Славутичі.

Я люблю мандрувати. На жаль, мрії про далекі мандри ще залишаються актуальними. А от в Україні я була в багатьох областях…

Дозвольте метафору. Українська карта схожа на дивну мозаїку, що складається з різнокольорових камінців: бруківка загадкового Львова, переливчасті морські камінці Одеси, кам’яні схили Закарпаття, вишукана кладка в будинках імперських Чернівців…

А от Чернігів – це, безперечно, смарагд України. Такої зелені, свіжості та природи в інших містах мало. А ще це чарівний (!) смарагд. Чарами оповита більшість місць Чернігівщини. Окрім давніх легенд власне Чернігова, цікавинкою краю є палаци ХІХ сторіччя. Мені вони здаються казковими. Часів, коли будували ці палаци, звісно, не повернеш, а от втрачати таку спадщину, вважаю, ніяк не можна. Це і туристична окраса області, і зв’язок між поколіннями.35473007_1905513189738781_6048719558125027328_n

Чим любите займатись, чи є хобі?

Мої творчі заняття переважно в сфері графоманства, але це те, чого мені насправді хочеться. Що більш цілісно сприймаю життя, то більше відкриваю в собі щось.

У дитинстві я почала писати вірші. Ніколи не подавала їх на оцінку, писала багато років «у стіл» – мабуть, так було треба. Два роки тому почала публікувати твори в інтернеті. Відбулася цікава річ. Я не просто їх публікувала й отримувала коментарі, це дало сильний поштовх до написання нових творів… За останні два роки я написала більше віршів, ніж за весь попередній час…

Люблю читати. Читання – захоплення з дитинства. Досі надаю перевагу паперовим книжкам. Книжки – це те, що становитиме внутрішній світ людини впродовж деякого періоду – поки читає і деякий час після… Тому я обираю ті книжки, в яких є глибина думок, над якими можна замислитись і водночас такі, які мають яскраві образи та атмосферність. Цього року почала вести блог, де записую свої враження від книг. А от телевізор майже не дивлюсь. Вмикаю іноді фоново, але не новини і не серіали. Більшість інформації з телевізору – токсична, останнім часом вона спрямована на культивування роз’єднання й агресії в людей.

Як у бібліофіла, в мене завжди була потаємна мрія щось написати самій. В безінтернетовому дитинстві вела щоденники, любила щось записувати, але ніколи не наважувалася, наприклад, сісти й написати оповідання. Завжди щось блокувало цю мрію – страх, що вийде щось не таке класне, як в улюблених письменників, щось дуже банальне. Зараз долаю цей блок – починаю, пробую… Цієї весни написала два оповідання – події одного з них відбуваються саме в Чернігові.35411488_1905513566405410_5128678868298760192_n

Що надихає, звідки ідеї, можливо, з життя якісь образи й теми…

Звісно, творчість – це «наслідок» життя, його продовження. Вірші для мене, наприклад, є такою собі арт-терапією. Вони лікують, упорядковують певну внутрішню проблему. Водночас вірші не розказують прямо про думки або проблеми автора. Точніше, бувають і такі, наприклад, про кохання чи філософські роздуми, але здебільшого це фантазії, вигадані образи. У мене є вірші на різні теми – про творчість, рукоділля, з весняними та казковими мотивами тощо… Зрозуміло, що це також відображає мій внутрішній світ. А от писати на «задану тему» ніколи не вдається.35433268_1905512666405500_5399530294942367744_n

Чи знаєте рецепт від поганого настрою?

Усе «погане» має свої причини, щоб поселитися в нашій голові (душі, психіці). Звісно, якщо проблема одномоментна – настрій зіпсував сусід, начальник або «добрі люди» в транспорті – таке лікується морозивом і спілкуванням із друзями)

У кожного свої рецепти, залежно від психічного типу. Я, наприклад, пишу вірші, гуляю, слухаю музику, намагаюся бачити хороше в навколишньому. Іноді вкрай потрібна самотність, іноді – друзі. Але ми всі різні. Комусь підійде помалювати, комусь – побігати, фізичні навантаження. Дуже хорошим антидепресантом є домашні тварини.

Та якщо людина відчуває постійне внутрішнє  напруження – все, чим звик «розслаблятися», може не спрацювати. Тоді людина каже навколишнім «Все ок», але насправді так не почувається. Це обман і самообман. Якщо нам погано, не треба казати «все класно». Треба дати вийти з себе цьому негативу – гнів спрямувати у прийнятне русло, дати собі поплакати тощо. Але найкраще лікують зміни – внутрішні або зовнішні. Якщо є внутрішня потреба змін (можливо, оточення, роботи, партнера, місця проживання тощо) – всі «рецепти», як пігулки, діють лише тимчасово. Вішати на обличчя усмішку, що не відповідає твоєму стану, – це завжди нещиро. Люди з фальшивими усмішками мене особисто лякають)

Що для вас щастя?

У мене живі батьки й бабуся, є чудова сестра й зять, дві кумедні тваринки, друзі – подарунки долі, є можливість ходити й говорити, писати (!) або мовчати, якщо хочу… Коли я усвідомлюю цінність цього всього – це і є щастя!35414404_1905512649738835_9022539507827736576_n

Ірина Осташко

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register