«Повелителька детектора брехні», директорка приватної школи та просто один із найбільш кваліфікованих і публічних психологів Чернігова. Сьогодні рубрика «Люди» про чернігівку Олену Гірченко.
Народилась вона в Чернігові, в родині освітян. Тато – директор школи, мама – вчитель математики. Навчалася в школі №3. Традиційно для Чернігова й освітянської родини вступила до Чернігівського державного педагогічного університету. Спеціальність «історія та практична психологія». Далі з двох дисциплін спеціальності вибрала останню, з якою, як кажуть, і понині.
Аспірантура Інституту психології ім.Г.С.Костюка в Києві. Захистила кандидатську на тему «Комп’ютерні ігри як фактор впливу на тривожність молодших школярів». Це і дало старт для Олени Гірченко стати психологом.
-Багато хто сприймає психолога як людину, яка нібито бачить інших наскрізь. Чи допомагають вам ваші професійні навички в житті?
Психологія – це правильна комунікація з чоловіком і дітьми, знання особистісних проявів, сильних\слабих сторін, підтримка внутрішнього балансу родини. Я думаю, що психологія допомагає мені в житті.
-Розкажіть про ваш трудовий шлях?
Працюю з 4 курсу, але початком свого трудового шляху вважаю роботу психологом в 1-й школі, і знайомство з директором школи Геращенко, яка дуже вірила в мене та підтримувала в усіх наукових прагненнях. Також досі працюю доцентом кафедри «Екологічної психології» на психолого-педагогічному факультеті.
Зараз усім студентам раджу починати з роботи психологом саме в школі, адже це дасть можливість здобути практичні навички та випробувати себе професією.
-Роль психолога в школі?
Згадую про роботу в 1-й школі як про найкращий час. Дуже важлива роль директора, який розуміє важливість психолога в школі, і, звісно, персона самого психолога. Завжди можна показати власну «цінність», і бути дуже корисним. Роль психолога в школі – ніби адвокат між вчителем-дитиною-батьками. Налагодження успішної комунікації.
-Охарактеризуйте психологічний портрет сучасної молоді?
Молодь, як на мене, здається досить перспективною. Вони майже всі знають кілька мов, вже в школі володіють різними комп’ютерними програмами, типу веб-дизайн, фотошоп, пробують себе в блогерстві, фотографують себе і світ. Відкритість кордонів + мови дає безмежний простір для навчання, отримання стипендій, грантів. На мою думку, більшою проблемою є дорослі/батьки, які не встигають реагувати на зміни в світі та не підтримують дітей. Я заздрю сучасним підліткам через ті можливості, які є перед ними. Сподіваюсь, що держава зможе зацікавити молодь повертатися до України, хоча й не дуже в це вірю.
-Відчуваєте, що ваша професія потрібна ?
Так. Вважаю, що навіть після однієї консультації людина має почуватися значно краще, аніж до того. Часто отримую позитивні відгуки в приватні повідомлення. Зустрічаю клієнтів у місті, (не підходжу, не вітаюсь, дотримуючись конфіденційності) але відзначаю їхні позитивні зміни, дуже радію з того.
На останній конференції в Чернігові до мене на майстер-клас прийшли приблизно 45 осіб, мабуть, зацікавила).
-Віднедавна ви очолили приватну школу. Чому?
Це новий етап у житті. З’явилось нізвідки. Колега запропонувала спробувати себе в ролі управлінця – посада директора в приватній Альтернативній школі COOL SCHOOL. До речі, я виросла в родині директора, то досвід і бажання до таких змін були.
-Розкажіть ще про одну цікаву сторінку з вашої психологічної практики – детектор брехні?
Я завжди сміюсь, що є жінки яким дарують шуби, машини, коштовності, а мені зажди щось таке, з чим треба довго розбиратись, додатково навчатись, докладати чимало зусиль. Так я і стала поліграфологом). Можу сказати, що це не зовсім «моє», адже на 100% пов’язано з негативом.
Але коли мені запропонували зайнятись «Детектором брехні», мій чоловік це підтримав, (хоча і став жертвою усмішок і запитань на зразок «А ви все своїй дружині розповідаєте?», «А вона вас перевіряла?»))
-До речі, розкажіть про вашу родину?
Чоловік – лікар, судинний хірург , працює в Обласній лікарні. Познайомились в студентські роки, разом із 1997 року, у нас дві доньки, 17 і 8 років. Знайомство з чоловіком, мабуть, традиційне для студентів – на вечірці. Від родини отримую підтримку в своїй роботі і це, мабуть, найголовніше.
-Які ваші хобі?
Хобі – це частина нашої родини. Ми завжди відпочиваємо разом, маємо спільні захоплення: гірські лижі, дайвінг, фотографія, дача, квіти… Дуже люблю читати, навчатись нового, мандрувати.
-Розкажіть про місця, де ви відпочивали, ті, які найбільше запам’ятались і вразили?
Відпочивали в Туреччині, Єгипті, Тунісі, Ізраїлі, Франції.
Найбільше вражень справив Ізраїль, адже там проживають мої дві подруги, яких я змогла відшукати через 18 років), це було незабутнє!
І минулорічна подорож до Франції й три дні в Парижі справили неймовірне враження та постійне бажання повернутись!
Франція – теж одна з наших чудових пригод. Трапилась завдяки нашій доньці Дарині, яка виграла олімпіаду з французької мови та поїхала до Франції на навчання і проживання в родині. А наступного року ця родина приїхала і до України, Чернігова, і наша міжнародна дружба триває вже п’ять років. Їм дуже сподобалось, вони приїздять щороку. І запросили нас в гості.
Тому літо в нас міжнародне – спершу ізраїльські гості, потім французькі)
-Оцініть нинішню освітянську реформу в Україні?
Це складно, я прибічник реформ, брала участь як психолог у реформі поліції, спецназу, судовій. І всі вони мають чудовий старт, а потім ніби «розбиваються» об нашу реальність. І з шкільною реформою, схоже, те саме. Головною невідповідністю є кількість дітей у класі. Це є найпершим, що порушує великі цілі. Також не подобається «спрощення» навчальної програми. Я прихильник іншого, вважаю, що дітям цікаво, коли складно, але зрозуміло. Мабуть, тому й потрапила до Альтернативної школи.
Але в усьому сподіваюсь на краще!
-Що ви хочете побажати чернігівцям і Чернігову?
Постійного розвитку, прагнення до кращого, не погоджуватись жити в бруді, відпочивати в чистих місцях, вимагати підвищення якості життя й неодмінно тримати власну планку!
Спілкувався Олег Дешура
