Юрій Ткач, директор Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Ґалаґана, розповів про найважливіший у його житті предмет, управлінські амбіції і про те, як очолив культурну «перлину» області.
Юрію, розкажіть про себе?
Я родом із села Зайці Чернігівського району. Закінчив тамтешню початкову школу, а от середню школу закінчував уже в Михайло-Коцюбинському.
Вступив до тодішнього педагогічного інституту на історичний факультет, спеціальність «історія та англійська мова». Тоді ж на постійне місце проживання переїхав до Чернігова.
Яким було сільське дитинство?
Дитинство в селі згадую з ностальгією, бо це неймовірний простір, життя, яке вирує, і ти постійно в контакті з природою. Ще в ті часи брав участь у художній самодіяльності. Мабуть, звідти й почалася моя любов до культури, до творчості. Наша сільська бібліотекарка організувала гурток художньої самодіяльності, на якому ми робили концерти та ставили театральні постановки за мотивами різних художніх творів. Пам’ятаю, брав участь у постановці «Інтермеццо» Коцюбинського, було багато гумористичних постановок, наприклад, за творами Остапа Вишні, співали українські народні пісні тощо.
Крім цього, з дозвілля, безперечно, був футбол, походи до лісу, багато різноманітних активностей… Село – це село. Це – свобода.
Ким мріяли стати в дитинстві?
Що пам’ятаю з, так би мовити, усвідомленого життя, то це мрію стати юристом або економістом. Хотілося добре знатися на законодавстві, на економіці. Мабуть, це було якось по-юнацькому ідеалістично, але хотілося щось поліпшити в суспільстві, в тому, що нас оточує.
Та коли настав час вступати до вишу, я і моя родина зрозуміли, що буде дуже складно вступити на згадані спеціальності. Адже сільська школа давала широку підготовку, однак із деяких предметів – не поглиблену. Тому в цих напрямах я був просто не готовий, до того ж у школі в мене переважали знання з гуманітарних предметів. Отак я і вступив на спеціальність «історія та англійська мова».
Розкажіть про інститутське життя та трудовий шлях після нього?
Уже на другому курсі інституту я почав працювати в школі. Викладав іноземну мову. Спочатку за сумісництвом, а вже на останньому курсі постійно працевлаштувався до ліцею №15. Це був мій перший трудовий колектив.
В інституті та в школі продовжував брати участь у різноманітній творчій самодіяльності. Тривалий час був ведучим, співрежисером і співсценаристом різноманітних заходів. В нашому ліцеї зібралася дуже гарна творча компанія. Саме там я здобув найбільше режисерсько-постановницького досвіду.
Чим подобався творчий організаційний напрям роботи?
Тоді ми просто робили свята. Подобалося тим, що давали людям настрій. Було бажання показати через ці постановочні моменти якесь своє бачення.
Як складався ваш трудовий шлях після ліцею?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про рекет, ринок землі та ягідництво: фермер із Городнянщини Віктор Малофій розповів про роботу на землі
Далі я перейшов працювати викладачем, спершу – в чернігівську філію Славістичного університету, потім Європейського університету. Викладав дуже широкий спектр гуманітарних предметів, від іноземної мови до історії української культури. Навіть читав муніципальне управління.
Який предмет був найулюбленішим?
За весь час я найбільше працював викладачем іноземної мови. За допомогою цього предмета хотілося дати дітям інструмент який допоміг би їм у житті.
Яку перспективу ви вбачаєте для сучасного українця в знанні іноземної мови?
Я впевнений: що більше мов ти знаєш, то більше в тебе можливостей у житті. Я сам уже тривалий час не можу змусити себе вивчити ще одну іноземну мову. Просто бракує часу. Переконаний, що необхідно знати одну, дві, а то й три іноземні мови. Для сучасного життя це необхідність.
Як із викладацької роботи ви перейшли в управлінці?
У 2011 році мені запропонували посаду заступника начальника міського управління стратегічного розвитку та туризму. Здається, так воно тоді називалося. Я погодився, і відтоді почалася моя робота в органах місцевого самоврядування. Відпрацювавши там пів року, я перейшов на аналогічну посаду в управління культури Чернігівської міської ради.
Чому змінили місце роботи?
Сфера культури – це те, чим я звик жити. Це сцена. Це організація заходів. Крім того, саме тут я здобув найбільше управлінського досвіду.
Що складного в управлінській роботі?
Треба брати відповідальність на себе за вирішення тих чи інших питань. Складно знаходити правильне рішення. Навіть маючи механізми до роботи, завжди є нюанси. Треба чимось жертвувати, йти на компроміс. Від твоїх рішень залежать долі інших людей – колег, підлеглих тощо.
Як ви стали керівником Чернігівського обласного художнього музею?
Я порівняно довго пропрацював в управлінні культури. Деякий час очолював його. Але після зміни влади в місті ухвалив рішення піти. Попрацював на кількох посадах обласного рівня, а коли з’явилася нагода «податися» на директора цього музею, вирішив нею скористатись. Побачив можливості долучитися до розвитку та творення нової історії цього славнозвісного музею.
Що ви хочете додати до роботи музею?
На мій погляд, він має стати насамперед майданчиком для спілкування людей. Спілкування на основі чогось прекрасного. Чогось творчого. Я хочу створити музей, у який люди хотіли б іти.
Що ви розумієте під поняттям «культура»? В цій сфері ви працюєте вже багато років.
Для мене культура – це основне, що визначає життя суспільства. Але, на жаль, культуру ставлять на останнє місце, хоча вона повинна бути на першому. В культурі все – і економіка, і політика, і освіта. Усе. Культура – це база. Культура – це не «шароварщина», концерти, фестивалі тощо. Це творчість, це мистецтво, світогляд, наш внутрішній світ. Це певна система координат. Це націєутворюючий елемент.
Юрію, розкажіть про ваші хобі? Чим займаєтеся у вільний час?
Я раніше дуже любив читати. Я і зараз читаю, просто раніше я читав художні книги, а зараз читаю публіцистику. Найбільше подобались і подобаються історичні книги та фантастика. Улюблена книга – це фантастичний твір Айзека Азімова «Основа», російською мовою «Основание». В цій книжці з фантастичним сюжетом розказується, як можна прогнозувати і впливати на розвиток суспільства.
Серед хобі можна назвати й те, що я трішки писав вірші. Ходив раніше і в літературний гурток.
Дуже люблю подорожувати. Подивитися на архітектуру, спосіб життя в інших містах. Серед останнього, що запам’яталося, – це Мадрид. Але загалом найкращим містом у світі для мене є Чернігів.
Чим вас надихає Чернігів?
У Чернігові відчуваєш емоційну розрядку. Спокій. Тут вільно дихати. Мені тут легко пересуватися. Я відчуваю це місто душею. Тут якась особлива енергетика.
Можу процитувати вірш, написаний мною в юності. Ці його рядки найбільше для мене передають суть як Чернігова, так і всієї Чернігівщини загалом.
Тут рідне все.
Тут батьківська оселя
Тут журавлі курличуть як ніде.
На Чернігівщині почуваєшся так, як ніде інше. Тут почуваєшся вдома.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Олег Дешура
