Люди: Про діяльність, яка не дасть засохнути мізкам, комп’ютер у 90-х та 6 дітей програміста Романа Савченка

Сьогодні 256-й день року. І лише для програмістів це не просто п’ятниця, 13-те. Цього дня вони святкують своє професійне свято. Тож не випадково цього разу в рубриці «Люди» ми спілкуємося з людиною саме цієї професії.

«Я з дитинства любив радіотехніку, електроніку, фотографію, тому завжди себе бачив інженером (я уявляв, що це людина, яка займається розробленням приладів). Власне, хобі й переросло в майбутню професію. Проте я не казав би, що обрав професію програміста, радше – на цьому етапі свого розвитку я займаюся програмуванням, і це мені подобається, та й прибуток приносить непоганий».

Роман Савченко народився в Чернігові у 1982 році. Виріс в історичному центрі міста, навчався у школі №20. Любов’ю до точних наук він завдячує класним керівникам. До 9-го класу його класним керівником був математик Сергій Сергійович, який прищепив любов і розуміння до предмета. Після 9-го класу класною керівницею стала вчителька хімії Тетяна Миколаївна. Вона також на «відмінно» впоралася зі своїм предметом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: В пошуках істини та самого себе: життєві роздуми Михайла Барбарича

Паралельно з навчанням у школі Роман відучився в ОСТК ОСОУ (колишній ДОССАФ), отримав диплом із відзнакою та професію радіомеханіка з ремонту побутової радіоапаратури (простіше кажучи, телемайстер). Тож на момент здобуття шкільного атестата уже мав і професію, і диплом. Після школи вступив до Чернігівського радіомеханічного технікуму, де провалив іспит з української мови. Довелося йти в 1-ше ПТУ. Там раз на три роки набирали спецгрупу «Контрольно-вимірювальні прилади й автоматика», до якої відбір здійснювався за базовими знаннями фізики, електротехніки, радіотехніки. І його прийняли. Наступним був «Політех» (ЧНТУ зараз), але через молодість і дурість, як зізнається Роман, він так і не закінчив навчання.

І почалося – численні, різноманітні курси й тренінги з програмування та технологій.

«Маю багато сертифікатів, але в якусь мить зрозумів, що нема користі від папірця на стіні. Треба розуміти, що інформаційні технології – настільки динамічна сфера, що навчатися доводиться постійно. Нові технології, нові стандарти, нові тренди. Адже в цій сфері, якщо ти перестав вчитися, то через рік як спеціаліст нікого не зацікавиш».

Перш ніж зайнятися програмуванням, Роман встиг спробувати себе і в інших видах діяльності. Та все одно, зазначає він, майже завжди робота так чи інакше була пов’язана з електронікою, комп’ютерами, їх ремонтом та обслуговуванням.

«Хоч працював і вантажником, і охоронцем, і навіть встиг попрацювати на «Хімволокно», в цеху гарячої витяжки корда (дуже важка фізична робота, пішов у цех, сподіваючись, що перейду до КІ, але не склалося). Зрештою прийшов до висновку, що треба займатися тим, що любиш, і спершу пішов працювати інженером з ремонту в АСЦ (авторизований сервісний центр), а згодом відкрив власну майстерню, займався ремонтом різної електроніки майже 8 років, паралельно займаючись і програмуванням,бо це ж дуже взаємопов’язані галузі».

Відповідаючи на запитання, коли та з чого почалися перші кроки в програмуванні, Роман згадує 90-ті.

«Як і у більшості моїх колег-ровесників – із  ZX Spectrum у 90-х роках. Був такий побутовий комп’ютер: замість монітора використовувався телевізор, а заміть жорсткого диска для зберігання програм – касетний магнітофон. От і в мене з’явився такий «друг» у 1993 році (з нагоди закінчення 3 класу без трійок). Але магнітофон відмовлявся завантажувати іграшки, а грати дуже хотілося, тоді доводилося брати зошит, йти до бібліотеки і з журналів переписувати в зошит код примітивних іграшок. Потім приходити додому і з зошита вбивати код у комп’ютер. І Боже збав, щоб мигнуло світло! Про безперебійники тоді не знали».

Також щонеділі кілька годин працював комп’ютерний ринок у будівлі ЦНТЕІ. Там збиралися всі, хто був причетний до комп’ютерів. І там же відбувався обмін думками, знаннями, звісно, купівля-продаж комплектуючих, своєрідний Lindekin (соціальна мережа для пошуку і встановлення ділових контактів. – Ред.) того часу.

Якщо говорити про сьогодення, наразі Роман програміст-фрілансер, тобто не працює на якусь одну компанію і не розробляє якийсь один певний продукт. 99% його замовників не з України. Основна спеціалізація – це розроблення радіоелектронних систем, але й від простих проєктів на зразок утиліти або скрипту на сайт він також не відмовляється.

«По суті, я продаю свої мізки, наприклад, людина має ідею та фінансову можливість реалізувати проєкт, але бракує інженерних знань, вона звертається до мене, я розробляю, тестую, готую документацію, а вона вже замовляє виробництво на потужностях і продає під своїм брендом.

Іноді я роблю якусь частину великого проєкту, наприклад, є виставка міжнародна, команда розробників просто не встигає до відкриття завершити роботу, звертаються до мене, я беру частину роботи, роблю її – і всім добре.

Саме зараз завершив розроблення автоматики для котлів, запустили в серію, під яким брендом і в якій країні буде продаватися, навіть не знаю.

Завершую роботу над калаудом (електронний регулятор температури вугілля кальяну). Теж буде серійне виробництво, але меню локалізоване, навряд чи зустріну в Україні.

Багато було розроблено фотобудок, інстастовпів, інтерактивних столів, вендінгових апаратів. Свого часу дуже часто замовляли розроблення головоломок для квест-кімнат. У Санкт-Петербурзі два квеструми повністю мною розроблені з технічного боку та запущені. Це було до 2014 року, після 2014 я не працюю з РФ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від наркомана – до журналіста: скандальний журналіст Ігор Стах про кохання, прилуцькі жахи і «кладовище журналістів»

Останнім часом багато замовлень на інформаційні панелі різного призначення (типу таких, як у нас на зупинках висять). Можна сказати, що зараз на них пік.

Чим не займаюся принципово, то це зломом програм і сайтів, навіть якщо я бачу явну «дірку» в захисті, я про це напишу або автору програми, або адміністратору сайту».

Програміст – сьогодні професія популярна та затребувана. Перше Роман пояснює рівнем заробітної плати, що у сфері інформаційних технологій перевищує середній. Друге обумовлене динамічним розвитком світу. Прогрес не стоїть на місці, і тому завжди потрібні фахівці, які відповідатимуть вимогам сьогодення.

Щодо секрету затребуваності власне у професії, тут, на думку програміста, все просто: треба робити свою справу на «відмінно». «Робіть добре!» – це універсальна порада, що не залежить від сфери діяльності.

Серед плюсів професії Роман Савченко називає головний – ця сфера діяльності не дасть «засохнути мізкам», адже завжди доводиться вчитися нових технологій, нових трендів, читати про новинки, відвідувати виставки, брати участь у конференціях, спілкуватися на профільних ресурсах. Якщо зупинився, то випав із обойми.

А от серед мінусів особисто для себе програміст чесно називає ожиріння. Брак фізичних навантажень і постійна сидяча робота позначаються на здоров’ї.

Але рятують Романа діти, а їх у нього 6! Чоловік жартує, що якби їх було менше, то, мабуть, уже б у робоче крісло не вміщався. З дружиною, з якою знайомі з дитинства, разом уже 19 років і виховують сина та 5 доньок. На здивування стосовно багатодітного батька відповідає, що нічого незвичайного у великій дружній родині не вбачає.

«За завітами мера Атрошенка я двічі патріот», – жартує Роман.

А ще у чоловіка вдома «мінізоопарк»: акваріумні рибки, 2 коти, собака породи кавказька вівчарка та шиншила.

Ще однією своєю любов’ю Роман називає рідне місто, вважаючи Чернігів найгарнішим в Україні.

«Дійсно я напрочуд люблю наше місто, воно дуже красиве, але по-своєму, тут ще збереглися цілі вулиці старих будинків і водночас є вся інфраструктура для відпочинку та розваг. Місто комфортне для відпочинку і життя. Тихе і спокійне, і справжнє, в ньому відчуваєш, що це стародавнє місто».

Улюбленим місцем чоловік називає «фонтан Соколова» (колишні «Жабки») і «сотку», куди майже щовечора виходить разом із дружиною прогулятися перед сном і випити кави.

 «10-15 хвилин перед сном – і весь негатив зник кудись, і ти сповнений сил, планів на завтрашній день. Ще люблю з дітьми гуляти по Валу, любимо кататися на «Казбеку»».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Як Марія Домашенко з Чернігова вміє зупиняти чарівні миттєвості життя

Проте, на думку Романа, Чернігову бракує порядку. За останні чотири роки місто перетворили на суцільний будмайданчик: там порили, тут порили, там щось будують, там недобудували та кинули, а тут уже по-новому перебудовують. Але це не проблема міста, це – проблема керівництва міста, яке поспішає «освоїти» бюджет. Мишача метушня, щоб показати, а щось робиться, а от раніше не робилося. У підсумку перетворюється на перероблення, і цей процес нескінченний».

Проте, закінчуючи розмову, Роман, не бажаючи акцентувати увагу на сумному, вірить, що незабаром у місті знову запанує порядок.

Спілкувалася Юлія Заліська