Без захоплень і хобі – жити нецікаво. До того ж, психологи стверджують, що справа до душі наповнює людину позитивними емоціями та підвищує настрій. Тому і медики, і психологи радять мати таку.
Серед великого переліку різних хобі риболовля стоїть на одному з верхніх щаблів, бо це захоплення – для всіх. Обмежень не існує ні за віком, ні за статтю. Та й про що іще розповідати у Всесвітній день рибальства, що припадає на 27 червня, як не про риболовлю і рибалок?
Чернігівець Іван Осташко, про якого сьогодні йтиметься, все доросле життя прожив у місті, проте безмежно любить природу. Часто повторює, що виріс на річці, а тому рибальство – це його улюблене заняття з дитинства.
Варто зазначити, що дитячі роки пана Івана минули в селі Великий Дирчин Городнянського району, де природа особливо гарна – ліси, озера і річка Снов. Тож у селі рибалять усі – і дорослі, і малі.
Першу свою рибу – плотву – він піймав у 6 років. Пригадує, що через це відчув неймовірну радість.
«Зловив на вудочку, на черв’яка в озері, яке називається Буднікове. Моя бабуся розповідала, що в давнину то було панське озеро. Тобто раніше там рибалив тільки пан і нікого туди не допускав. У роки мого дитинства в ньому водилися і лящі, і соми,і щуки», – розповів чоловік.
До речі, рибальству малого Івана навчали його батько та директор тамтешньої школи – Григорій Борисович Цибра, який на той час жив у школі, поки не збудував власний дім.
Перші вудочки у школяра Івана були не такі сучасні і гарні, як можна купити зараз. Вудилища вирізав із ліщини чи з берези, як і всі тогочасні хлопчаки.
Розповів рибалка і про свій найбільший улов.
«Це 5-кілограмова щука. А взагалі частенько на вудочку ловив близько 3 кілограмів риби. Я також люблю спінінг покидати і човен свій мав», – розказав він.
Пан Іван пригадав і кумедний випадок, який трапився з ним на риболовлі.
«Із братом ловили щуку на живця, клюнула величенька – кілограмів на 7. Але вже під берегом вона перекусила жилку, стукнула мене хвостом і втекла. Я в азарті побіг додому по новий гачок, але того дня успіху в риболовлі вже не було», – поділився Іван.
Як і всі рибалки, чоловік радіє, якщо на гачок ловиться величенький трофей. Та навіть коли так не стається, не засмучується, бо принципово не шкодить природі і не користується різними забороненими пристроями.
«Раніше, наприкінці 60-х – в 70-х роках риби в водоймах було значно більше, ніж тепер. Повибивали електоровудками і багато хто сітки ставить. На жаль, про те, що дістанеться у спадок майбутнім поколінням, мало хто думає», – каже чоловік.
Іван Осташко вважає себе рибалкою влітку, бо зимове сидіння над лункою не подобається.
«Взимку холодно. А влітку риболовля дуже приємна. Мені ця справа цікава, тож можу вранці і о 4-й прокинутись. Адже на рибалці радієш не тільки улову, а й довколишній красі, насолоджуєшся природою, світанком, дихаєш чистим повітрям. Хобі дарує масу позитивних емоцій і нерви заспокоює. До речі, я люблю рибу і ловити, і їсти, особливо зварену на березі річки юшку. У молоді роки частенько її готували, коли на Снові збиралась уся сільська молодь. Тоді ж і пісень під баян співали», – згадав рибак.
А з нагоди Дня рибальства Іван Осташко побажав усім рибалкам, щоб кожна риболовля була справжнім святом: із хорошим настроєм, а головне – з гарним уловом!
Ірина Осташко
