Люди: Втеча від бойовика Мотороли, поза межами АТО і життєві секрети переселенця

32395225_774167499457789_7897763048465629184_n

Він пише захопливі статті на військову тематику, обожнює історію і всім серцем любить рідну Україну. Його життя кардинально змінилося з початком війни на Донбасі. Він ледве вивіз родину з тенет злочинної банди Мотороли і нині всіляко намагається змінювати на краще Чернігів, який став для нього рідним містом! Йдеться про військового історика, автора багатьох книжок, переселенця з Донецької області Михайла Жирохова.

Саме про нього сьогодні – в рубриці «Люди».

29314657_1737861486272288_5924625076631633920_o-e1525933227247[1]

«Я народився і виріс на Донбасі. Тут же здобув освіту, закінчивши історичний факультет Донецького державного університету. Працював у системі освіти невеликого району в Донецькій області, водночас займаючись своєю улюбленою справою – військовою історією та краєзнавством. «Русская весна» і війна розділила всіх радикально. Природним для мене кроком стала всебічна підтримка нашої армії, нашої держави в усіх проявах.

32607548_774167516124454_8280439845650694144_n

На початку вересня 2014 року мені з сім’єю реально ледве вдалося виїхати з рідного міста, який захопила банда Мотороли. Так склалися обставини, що нас прихистив гостинний Чернігів. Найцікавіше, що негативне ставлення до переселенців довелося відчути лише на самому початку. Ми не завжди розуміли, чим спричинене таке негативне ставлення. Хоча самі зустрічали луганчан і донеччан, які поводилися по-хамськи. І це обурювало.

Коли знімали квартиру, то не було жодних сумнівів і варіантів на зразок: «Не будемо говорити, що ми з Донбасу». Ми достатньо пережили, щоб гордо називати себе українцями. Чому тут ми повинні соромитися, що виїхали із зони конфлікту?

32467743_774167512791121_3129327912193359872_n

Старший одразу пішов до школи, а от із молодшою дошкільницею була велика проблема – влаштуватися до чернігівського садка без знайомств виявилося завданням нездійсненним. А я практично одразу поринув у життя міста, яке стало для мене домом, – спочатку вважав, що тимчасовим, а зараз вважаю рідним. Почав вникати в проблеми та негаразди, в досягнення та перемоги… Тому й живу тим, що бачу, що відчуваю, що спостерігаю. Адже Україна починається саме з цього: кожне село, містечко, кожна громада – це і є наша з вами Україна…

Від самого початку намагався стати частиною громади, працюючи в системі освіти, – щоправда, трохи за іншим профілем. Активно брав участь у створенні обласної «Книги пам’яті загиблих Чернігівщини».

32395225_774167499457789_7897763048465629184_n

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зимова риболовля, футбол і водні багатства: життєві баталії Наталії Грудницької

Продовжив свою роботу на ниві військової історії, на жаль, війна на Донбасі дала багату поживу для роздумів і переосмислення деяких підходів. Адже основною темою моїх досліджень були війни на території колишнього СРСР й авіація у Другій світовій війні. До речі, що стосується історії авіації, то Чернігів воістину джерело для дослідника – і льотне училище, і велика кількість військових пенсіонерів із багатим досвідом. Вже тут у Чернігові написав та видав свою ювілейну – двадцяту – книжку «Боги гібридної війни» про артилерію під час війни на Донбасі. Її дуже позитивно оцінили наші артилеристи, за неї отримав почесну відзнаку «За заслуги» з рук заступника командуючого артилерією Сухопутних військ України.

Що стосується суспільного життя міста, то висловлю непопулярну думку.

Інколи смішно, а інколи – сумно, коли бачиш, як велике сіверянське містечко сидить і чекає, коли ж то Порошенко з Гройсманом «порішають» усі наші проблеми – що сміття, що дороги… Багато тих проблем.

32469110_774167529457786_605257369856770048_n

Зате періодично всюди – як в інеті, так і в тролейбусі – ґвалт: «влада не така, влада не дбає, влада зобов’язана, влада злочинна».

А жити в чистоті, а не в свинарнику, біля себе, на своїй вулиці, біля сусіда – теж влада винувата? Жити всі хочуть по-європейськи, а вимагають, щоб їм хтось таке життя дав, по-радянськи: хтось за мене все зробить, бо я пан. І іноді хочеться сказати: «Любі друзі, радянська влада, коли перший секретар обкому КПРС вирішував усе, закінчилась!»

Настав час, коли громаді треба взяти за шквари (вибачте за мою донбаську) міських і районних депутатів та поставити багато різних запитань. А ще краще – просувати до влади молодь із новим баченням, із новими ідеями. І тоді – все буде Україна».

Павло Солодовник



Немає коментарів

Новий коментар

Війти за допомогою: 

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password