Люди: Життєві перипетії і чорнобильський біль ліквідатора Віктора Добриці

51107875_2061897373924948_4502073505231142912_n

Полковник Віктор Добриця по праву заслуговує, аби про нього писали публікації. Він це довів своїм життям і вчинками. Навіть на керівній посаді разом із простими вогнеборцями брав участь у гасінні пожеж, а в трагічному 1986 році рятував людство від смертельної Чорнобильської загрози. На жаль, розплачуватися за героїзм довелося власним здоров’ям.

Віктор Добриця народився в 1951 році у Чернігові в сім’ї правоохоронців. До речі, в міліції працювали обоє батьків хлопця.

«Після закінчення школи постало питання, куди йти вчитися. Про систему, де працюю і працював усе своє життя, тоді навіть не думав. Але якось, ще десятикласником, зустрів свого товариша, одягненого в гарну курсантську форму. Запитав його, де навчається. Відповів, що у Львівському училищі МВС. Після закінчення школи я зібрав документи, поїхав до Львова і вступив до пожежно-технічного училища. І все своє життя присвятив цій професії, дуже важливій і водночас відповідальній», – сказав Віктор Добриця.

Чоловік зрозумів, що ця робота – його справжнє покликання, лише коли закінчив навчання і почав працювати. Тоді ж почали з’являтися думки, що треба розвиватися. Тому й вступив до єдиного на той час у державі вишу, де готували пожежників – до Московської вищої інженерної пожежно-технічної школи. До речі, конкурсний відбір був неабиякий – 17 осіб на місце.

«Підготовка в закладі була дуже доброю, адже навчали нас викладачі з високим рівнем знань і підготовки. І це дуже потрібно. Бо пожежник – це професія, орієнтована на знання великої кількості різного матеріалу. Адже нам треба знатися на складних технологічних процесах, які, наприклад, відбуваються під час будівництва. Бо пожежників залучають до всіх комісій із приймання в експлуатацію будівель, споруд чи установ. І під час гасіння пожеж треба застосовувати знання», – зазначив полковник.

Чотири роки він провчився в Москві, а потім працював у Чернігові. Був призначений на посаду начальника першої частини пожежної охорони Деснянського району.

У чорнобильському пеклі

У 1986 році, коли сталася страшна техногенна катастрофа, 35-річного Віктора Добрицю відрядили до Чорнобиля. Йому довелося там пробути із 26 травня по 8 червня. Очолював пожежний батальйон ВЧ 6185, яким із 2 травня по 10 травня командував Іван Олексійович Дрижак, знакова фігура в системі протипожежної безпеки Чернігівщини.51206930_1142509389232532_7249607416407392256_n

«Ліквідація самої Чорнобильської аварії була пов’язана з великими ризиками та питаннями дезактивації території. Тобто прибиранням розпорошених радіоактивних сполук, що залишились після вибуху реактора. Так сталося, що техніка, яку розробляла система цивільної оборони, робити це не була здатна. І процес дезактивації поклали на плечі пожежників. І от якраз перший загін Івана Олексійовича цим і займався.

Також уночі 4 травня була проведена дуже серйозна операція, яку очолив, розробив і розрахував Іван Дрижак. Це відкачка води з-під зруйнованого ядерного реактора, де відбувались реакції. Бо існувала велика ймовірність що він упаде на воду і буде паровий вибух. Чи залишилось би після цього життя на планеті – не відомо.

Лише добрих слів заслуговують і перші шестеро людей, які займались зменшенням температури реактора в єдиний спосіб – стояли над ним і заливати водою. Це герої Радянського Союзу, які отримали смертельну дозу опромінення і загинули в перших числах травня. Це все робилося задля зменшення ймовірності нового вибуху», – розповів учасник ліквідації Чорнобильської катастрофи.

Примітно, що Віктор Добриця обурюється, коли чує, що бідні пожежники не знали, в яке пекло потрапили і як наслідки це для них це матиме.

«Усе прекрасно ми розуміли, бо мали відповідну освіту. Знали, що таке ядерний вибух і опромінення, яким чином воно знищує людину. Але пожежники, усвідомлюючи, що не виживуть, все одно упродовж восьми годин стояли над реактором», – зауважив пожежник.

Згадав Віктор Добриця і про свого доброго знайомого Анатолія Григоренка, який керував пожежною частиною і одним із перших ліквідаторів втратив своє здоров’я.

«Він дуже молодим помер після Чорнобильської катастрофи. Їхня частина 3 травня протягом 18 годин перебували на зруйнованому реакторі. Це була вимога науково-дослідного інституту щодо випробування дезактивованої плівки. Її вручну розмішували, розливали, а потім згортали. Маленький загін, який брав участь у операції, налічував 7 осіб. Наскільки знаю, живим із них залишився тільки один. Брав участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи і загін швидкого реагування об’єднання «Хімволокно». До цього загону входили 46 пожежників. Очолював їх Олексій Ігнатко.

Із 26 травня настала моя черга керувати. Не вихваляюсь, але якби не батальйон із Чернігівщини, то будівництво захисної споруди довкола реактора було б неможливе. Наш батальйон, який я очолював на той час, проводив дуже серйозну роботу – постійну дезактивацію поверхні біля зруйнованого саркофага реактора. Тобто давали можливість працювати робітникам. Розбризкували захисну плівку, потім згортали її як килим, і робітники мали можливість працювати. За день вітер наносив шматочки урану чи графіту, тож знову проводили дезактивацію», – згадує пожежник.

Працювати у чорнобильській зоні доводилося в напруженому режимі і на межі людських можливостей.

«На 26 травня батальйон, яким я командував, нараховував 237 чоловік, із них 8 червня зі страшної зони виїжджала всього 21 людина. Решту відправили до Києва, в спеціалізований госпіталь МВС України. Бо вони отримали дуже високу дозу опромінення. Я теж тоді ходив на автопілоті. Обличчя стало червоним, трималася температура і була сльозотеча. Отримав високе опромінення. Зараз я інвалід другої групи. І так сталося, що, пропрацювавши усього 23 роки в структурі, я потрапив у реанімацію і змушений був зняти погони та піти зі служби за станом здоров’я. Але служба, якою я займався, – дуже важлива  і серйозна», – переконаний Віктор Добриця. 51163529_747062782345134_7865797552501686272_n

Випадки на пожежі

Повсякденна служба Віктора Добриці була пов’язана із гасінням пожеж. А це справа дуже відповідальна і небезпечна.

«Професія пожежника не випадково займає 10 щабель у списку найнебезпечніших професій. Усе через велику ймовірність загибелі, травмувань і отримання різних хронічних захворювань. Бо працювати доводиться за високих температур і за складних умов», – пояснив полковник.

Зі своєї практики чоловікові особливо врізались у пам’ять два випадки.

«На 5-й чи 6-й день, як я був призначений начальником самостійної частини в Чернігові на радіотрансляційному вузлі, що на телебашті, сталося загоряння. Треба було підійматися на башту та гасити пожежу. Пам’ятаю, як ще з одним пожежником узяли по вуглекислотному вогнегаснику і почали підійматися на висоту. Це десь 120 метрів. Я висоти боюсь, як і кожна людина. І підніматися легше, ніж спускатися, бо вниз тоді не дивишся. Пожежу загасили, а треба спускатися. І тут проблемка виникла – неприємно було.

І тоді я зробив висновок на все життя – ніколи не думати про те, що може бути. Це допомагало дуже часто», – ділиться спогадами пан Віктор.

За його словами, в той час начальники частин мали обов’язок виїжджати на кожну пожежу, яка трапляється в районі. Так треба було робити і на свята, і у вихідні, і вночі.

Пригадав Віктор Добриця і кумедний випадок.

«Були й смішні пригоди. Якось приїхали на виклик в одну багатоповерхівку. Підійшли до квартири, звідки валив дим, ніхто не відчиняв, тож виламали двері та увійшли до кімнати. І побачили, що посеред приміщення стоїть великий таз, у якому горить папір і якісь дрова. І валить дим. І тут прийшов господар квартири. Розповів, що повернувся із відрядження, а на кухні у вазі з яблуками завелись мошки. Тож у такий спосіб вирішив їх потруїти. Гадаю, він про це пожалкував, бо все у квартирі пропахло димом і було вкрито сажею», – каже вогнеборець.

Дружня взаємовиручка

У пожежній охороні без взаємодопомоги не обійтись. Усе через небезпеку, яку таїть у собі професія. Також Віктор Добриця розповів, що випадкові й нещирі люди в когорті пожежників не затримуються, їх випльовує сама система.

«Допомагаємо одне одному, зустрічаємося і спілкуємося. Як же без цього?», – дивується полковник.

Нині Віктор Добриця працює викладачем у навчально-методичному центрі цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області. Адже досвід для викладацької діяльності у нього неабиякий. До того ж, він жодного разу не пожалкував, що життєвий шлях пов’язав із професією пожежника.

«Єдине шкода, що через стан здоров’я дуже швидко обірвалася моя служба. Пішов підполковником, а звання полковника присвоїли, коли вже був на пенсії», – зазначив Віктор Добриця.

Ірина Осташко



Немає коментарів

Новий коментар

Увійти за допомогою: 

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password