Тернистий шлях до статусу адвоката та щоденна допомога людям: чернігівець Олександр Комаса – про шлях становлення та свій «фронт»

Багатьом, хто поставав перед питанням вибору професії, ще 10-15 років тому говорили: зараз юристом мріє бути кожен другий, а кожен третій вступає до вишу на цю спеціальність, але роботи для всіх не вистачить, тому досягти успіху в цій професії майже неможливо. До того ж, скоро цю професію замінить штучний інтелект і вона виявиться непотрібною. Утім, у нашому місті є багато прикладів того, що все можливо, якщо докладати зусиль, іти до мети та любити допомагати людям. Чернігівець Олександр Комаса – один із таких, хто навіть у воєнний час зміг адаптуватися та тримати «свій фронт» допомоги військовим.

Коли у вас вперше з’явився інтерес до юридичної справи?

Сказати, що я ще зі школи мріяв стати юристом, не можна, спершу в старших класах постало питання вибору спеціалізованого профілю: як зазвичай формувалися класи з поглибленим вивченням математики, історії та правознавства. Чесно кажучи, в математиці я взагалі себе не бачив, бо завжди були цікаві предмети гуманітарного напряму. Тому між історією та правознавством вибрав останнє і не пожалкував. Мені подобалося право, зрозуміло, що на початку не було вивчення якихось конкретних галузей, а лише теорія держави та права, прості теоретичні заняття. Утім, після закінчення школи я вже чітко розумів, що хочу отримати професію у сфері юриспруденції.

Як вибирали вищий навчальний заклад?

Спершу хотів вибрати напрям прокуратури, навіть отримав направлення з Чернігова до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в Харкові. Але доля не звела нас, мені забракло буквально кілька балів для бюджетної форми. Я ще подавав документи до Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці, який теж у нашій області мав гарну репутацію, відгуки та дуже фахових викладачів. Нині він об’єднаний із НУ «Чернігівська політехніка». Там я проходив на бюджет, тому однозначно вирішив вступати до цього вишу. Не скажу, що було легко навчатися, але дуже цікаво, залишилося дуже багато теплих спогадів. А от на п’ятий курс я вже вступив до КНУ імені Тараса Шевченка на юридичний факультет.

І так сталося, що одразу після завершення навчання мав можливість працювати саме з людьми, а в цій професії це дуже важливо. Бо теоретичні знання – це одне, але в житті випадки мають свої особливості. Коли людина до тебе звертається по допомогу, необхідно вміти чітко зрозуміти проблематику та подальший алгоритм дій, а без досвіду це зробити важко. Мені дуже допомагав мій наставник, який теж усе життя пропрацював із людьми, я міг зажди розраховувати на пораду та підтримку в роботі у складних моментах. Бо насправді юриспруденція – це дуже відповідально, і я розумів, що від моєї консультації залежить і життя людини, яка в тій чи іншій ситуації прислухатиметься до моїх настанов. І якщо консультація буде невірна, то й людина діятиме помилково, а виправити помилки інколи вже неможливо. Понад п’ять років я щодня працював саме на прийомі з громадянами. Зверталися з різними проблемами, починаючи від питань у комунальній сфері та завершуючи трудовими позовами.

Яку першу відповідальну та самостійну справу можете пригадати?

Звернувся клієнт із проблемою щодо трудового права. Його не розрахували на підприємстві та взагалі сказали, що він неофіційно там працював, тому жодних претензій бути не повинно. Спершу була якась невпевненість, але вирішив, чого б і не спробувати. Особисто тоді я в суді не виступав. Це була підготовка всіх необхідних документів і збір доказової бази. І в результаті все вдалося, я зміг довести, що людина працювала на підприємстві, і клієнту все ж таки виплатили заборговані кошти. З’явилася впевненість у своїх знаннях. Наставник та інші колеги також підтримували мене та казали, що я справді маю хист до адвокатури. Так, справа за справою – і з’явилося бажання та розуміння, що я хочу стати саме адвокатом, аби більш ефективно допомагати людям.

Давайте пояснимо читачам, що дає статус адвоката.

Для адвоката відкривається значно більше можливостей.

По перше, він не обмежений у праві представництва свого клієнта. Не потрібно жодних додаткових довіреностей чи доручень від клієнта. Фактично людина підписує договір з адвокатом і все, починається робота. Тобто будь-який юрист за освітою не може зайти в суд, щоб представляти інтереси в окремих справах, а тим паче сьогодні, виступати захисником у справах про адміністративні правопорушення чи в межах кримінального провадження.

По друге, у адвокатів є таке поняття, як «адвокатська таємниця», і те, що клієнт повідомив адвокату, не підлягає розголошенню, так само як і його помічниками та особами, які перебувають із ним у трудових відносинах. За це передбачена певна відповідальність. На юриста такі обмеження не поширюються. А тому інформація може потрапити до третіх осіб і жодної відповідальності не буде.

По третє, адвокат має більше можливостей до отримання та витребування інформації з різноманітних реєстрів та інформації, необхідної для ефективного захисту та представництва  інтересів свого клієнта. Він може робити відповідні запити і в стислі терміни отримувати відповідь.

Ці фактори і виокремлюють адвоката як фахівця, який може ефективно захистити інтереси свого клієнта щодо певної правової проблеми. Надати правову допомогу, представляти інтереси під час слідства та в суді, супроводжувати клієнта в усі інстанції та відстоювати його законні права може лише адвокат.

Що необхідно, аби отримати такий статус, і яким був ваш шлях до отримання адвокатського посвідчення?

Це доволі тривалий час, щонайменше знадобиться від двох років офіційного стажу роботи юристом. Утім, я став спершу помічником адвоката, оскільки це дає більше переваг. Як у практичній діяльності отримати більше досвіду, так і одразу після завершення двохрічного терміну збирати документи для складання іспиту. Він передбачає як теоретичну частину, так і практичну – з вирішення юридичних задач. Скажу відверто, практичну частину мені було значно легше здати, бо я багато чого знав вже зі своєї роботи помічником. А до теоретичної частини готувався ретельно, три місяці щодня муштрував та згадував теоретичні моменти. Це все разом і допомогло мені успішно скласти іспити, а отримав я статус адвоката вже після завершення активних бойових дій на Чернігівщині. Це були змішані відчуття – радість і гордість за себе, бо я довго до цього йшов. А з іншого боку, незрозуміло, що далі, бо місто тільки почало оговтуватися від жахів і здавалося, людям узагалі поки що не потрібні мої послуги. Добре, що це тільки здавалося, а насправді виявилось інакше.

Як змінився ваш напрям роботи після повномасштабного вторгнення?

До мене через знайомих почали звертатися військові, які зараз перебувають на передових позиціях і в них є різні правові питання. Не скажу, що спершу було легко все вирішувати та допомагати, бо раніше наша країна не мала досвіду такої великої війни. Відповідно, і на законодавчому рівні були різні колізії та аспекти, що змінювалися вже в ході подій. Хочу зазначити, що в Чернігові дуже гарна спільнота адвокатів, і якщо виникають ситуації, коли потрібна порада, колеги можуть радо поділитися своїм досвідом. У перші місяці воєнного стану так і намагалися допомагати одне одному.

Тож зараз одним з основних напрямів є саме робота з військовими. Це і питання звільнення з військової служби у зв’язку з певними сімейними проблемами, встановлення й отримання статусу УБД та багато іншого. Я дуже задоволений, що можу зараз приносити користь захисникам таким чином, можливо, це і є мій «фронт», аби скоріше завершити цю кляту війну. Про що я також мрію кожного дня.

Як плани на найближчий час, які професійні мрії?

Звісно, хочу відкрити свій офіс, аби більше громадян мали змогу отримати допомогу. Спершу навіть переживав, чи не вплине відсутність офісу на мій імідж, чи захочуть люди звертатися, якщо я поки що працюю дистанційно. Проте практика показала, що справи, які ти допомагаєш владнати, та рекомендації клієнтів значно важливіші. Але над офісом теж зараз працюю, сподіваюсь, найближчим часом усе стане реальністю.

Якщо казати про більш глобальні мрії, то хочу, аби в моїй професійній кар’єрі був статус «Заслужений юрист України», це державна відзнака. Але не просто отримати відзнаку, а дійсно для себе розуміти, що ти дійсно фаховий адвокат на рівні держави. Допомогти багатьом людям, бо дуже часто від роботи адвоката залежить і подальша доля людини, яку, наприклад, хочуть засудити на 10-15 років за те, в чому вона не винна. І загалом своєю роботою хочу підвищити рівень адвокатури, щоб усі розуміли, наскільки ця професія є важливою, відповідальною та престижною. Утім, думаю, до цього мені ще працювати та працювати.

Вільний час від роботи як проводите?

Люблю активний відпочинок, раніше вдавалося частіше кататися на сноуборді та вейкборді. Це дуже круто – адреналін, фізичний розвиток і тандем із природою. Зараз, звісно, з такими обставинами в країні не вдається приділяти цьому час. Бо головне зараз – то Перемога України. Тому надаємо перевагу більш скромному сімейному відпочинку.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалася Марина Кирієнко

Фото: особистий архів Олександра Комаси