Заради священства відмовився від дохідної роботи, його покинула дружина: життєва стежина отця Тимона із Седнева

люди

Кожна людина у своєму житті має виконати якусь особливу місію. Щоправда, не всі одразу розуміють, у чому її суть. На пошук нових сенсів життя можуть піти роки. Причому трапляється так, що задля вищої мети доводиться жертвувати тим, що маєш. Так було і в Тимура Блинця (отця Тимона), сьогоднішнього героя нашої традиційної рубрики «Люди».

220096740_1914776278697743_5254449594320508936_n

Тимур Блинець народився в Росії у Псковській області в місті Гдов. Хоча насправді родини батька та матері – із Седнева.

«У Росії служив дід, там і одружився. Там народилися мій батько і я», – зазначив отець Тимон.

У 1990 році з розпадом Радянського Союзу родина повернулася до України, до рідного Седнева, де Тимур закінчив місцеву школу, а після неї одразу подався на заробітки.

«Уже й точно не знаю, ким мріяв стати у дитинстві. Здається, водієм хотів бути, бо батьки працювали при радгоспі, то мене малого цікавили трактори й машини. Але вабила й церква, бо в Росії поруч із тим місцем, де ми жили, був монастир у місті Печори під Псковом. Із мамою завжди їздили туди. Цікаво було ченців мені побачити, адже це незвичайні люди.

І в Седневі мене водили до Свято-Успенської церкви. Це козацький храм. До речі, хрещений я у Седневі. При хрещенні отримав ім’я Тимон. Тож нині я – отець Тимон», розповів священник.

До священства чоловік спробував себе на різних роботах.

«Спершу різноробом був, потім навчили мене інших справ – плитку класти, різними будівельними роботами займався. Мабуть, найбільше з плиткою працював. Коли повернувся із закордонних заробітків, працював у Чернігові у відділі освіти Чернігівського району, спершу робітником, потім начальником господарської групи. Тобто керував завгоспами по всьому району», розказав чоловік.

217937402_544782740054015_6959329615411240757_n

За словами отця Тимона, духовний його шлях торований паралельно із його роботами. Бо одразу, як батьківська родина переїхала до Седнева, звернули увагу на Свято-Георгіївський храм.

«Одразу після 11 класу мене обрали депутатом селищної ради, і разом з однодумцями ми добивалися відродження Свято-Георгіївської парафії. А також передачі храму на реставрацію. Реставраційні роботи стартували, але швидко загальмували, причому прогресу нема понині.

До речі, нашу церкву навіть у Пирогів хотіли забрати. Але громада була проти, збирали підписи. Відстояли храм.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У священника з Чернігівщини понад рік живе білка Степан (Фото)

У нас священик молодий служив, то я висвятився у диякони. І сім років був дияконом. А нині вже чотири роки, як священник. Я поступово зрозумів, що церковна справа мене затягує дедалі більше. Я і голова релігійної громади, і засновник її, також навчався потроху заочно – склав потрібні іспити, бо після 30 років на очне навчання не йдуть. Я перший у роду священник. Лише був родич за лінією матері, який при храмі служив казначеєм. Його могила – на храмовій території Свято-Георгіївської церкви», розповів духівник.

219797926_663039935096543_5724482816540594844_n

Церква кардинально змінила життя Тимура Блинця.

«Дружина моя сказала, що не виходила заміж за священника. Адже до священства я працював менеджером у гіпермаркеті «Вена», мав хорошу зарплату. Але я не встигав бути в церкві і на роботі. Тому зробив вибір не на користь коштів, що й вплинуло на наші сімейні стосунки. Скандали були. Дружина пішла, то я сам виховую неповнолітню дитину. А взагалі у мене два сини. Один із мамою в Києві живе, а один – зі мною», зізнався отець Тимон.

Та хай би там що, свого життя поза церквою і священством чоловік уже не уявляє. Каже, що, мабуть, такий у нього хрест, який він несе, і звертати з цього шляху не збирається.

«Я хочу, щоб церква і священники повернулися до того русла, яке має бути. Я не беру гроші за свічки і треби. Вважаю, що людина має давати стільки, скільки може. Хоча й нелегко через це фінансово доводиться. Але, на мою думку, церква такою і має бути. Вона має бути відкритою, там мають сміятися діти, а не домінувати якісь канони та чорні хустки. Адже Господь – це добро», переконаний отець Тимон.

За його словами, до священників люди здебільшого йдуть із проблемами. Тим паче, що сучасні гаджети дозволяють і посеред ночі писати. Духівник каже, що нікому не відмовляє у такому спілкуванні.

«Я життєвий шлях пройшов, у житті бачив різне. Тому відповіді маю. Звісно, не на всі питання. Може, чогось я і не розумію. Але якось вдається мирити пари, які хочуть розлучатися. Бо бувають такі, що приходять радитися.

А взагалі в людей різні життєві проблеми. Наприклад, не можуть пару знайти, дітей мати. І дивишся, з чого воно йде в них. Часто буває, що гріх не на них, а на батьках чи навіть на дідусях із бабусями. І з цього шукаємо вихід, що треба робити. Багато невінчаних пар живуть і дивуються, звідки проблеми. Є душевнохворі люди, є чимось одержимі, водять до мене діток-інвалідів із церебральним паралічем. Усі йдуть до Бога, хочуть врятуватися», розказав священник.

220053862_216328910388488_4605240316039901643_n

Церковні справи повсякчас вносять корективи в щоденне життя духівника. Сам каже, що колись ремонти в квартирах людям робив, а тепер храми будує. Зокрема через будівництво храму в селі Смичин, що на Городнянщині, і постійну турботу про Свято-Георгіївську церкву Тимур Блинець спить усього по п’ять годин на добу. Адже, окрім іншого, ще треба піклуватися про сина, приділяти йому увагу.

«Якби тримав господарство, взагалі нічого не встигав би. Я ж нічого не саджаю, часу не маю. Хіба що петрушку, цибульку та іншу зелень. Що мама дасть із вирощеного, то й добре. Люди картоплею допомагають.

Трави цьогоріч багато, без кінця кошу, вдома викосив, треба їхати в іншому дворі косити, потім церква… 30 соток треба викошувати. І так по колу: влітку траву кошу, а зимою сніг чищу», зазначає він.

Отець Тимон має і чітку мету свого життя. Каже, вона в тому, щоб довести до логічного завершення справу, яку розпочав багато років тому.

221408644_1477839802575738_3533615642540324322_n

«Зберегти Свято-Георгіївський храм. Адже це – козацька родова церква наших дідів і прадідів. Хочеться, щоб вона залишилася нашим онукам і правнукам. Мені вона болить. Це пам’ятка національного значення. І ситуація з нею така, що я вже хотів на Київ іти з хрестом. І не відмовляюся від своїх слів. Держава жодної копійки за 10 років не дала. Тільки обіцяють. А в нас немає коштів, щоб провести реставрацію самотужки. Бо тільки проєкт 450 тисяч гривень вартує, а на ремонт увесь рахували – десь шість мільйонів треба. Хоча і програма є, згідно з якою передбачається реставрація. Але була комісія і сказали, що навряд чи гроші будуть.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігові пенсіонери створювали талісмани для домівок (Фотофакт)

Окрім того, особливо щось робити без різних дозволів ми не можемо. Звісно, поточні ремонти виконуємо. Вони завжди важкі, бо щороку доводиться робити ту саму роботу – немає відливів, то фундамент взимку намокає і тріскається, влітку осипається. Восени його штукатуримо. І щороку одне й те саме.

222083294_549031146268157_4234477076991625308_n

Зараз ми назбирали будівельних матеріалів різних, обробимо храм від грибка на осінь. Бо знову ж дощі будуть. Десь підфарбуємо, поутеплюємо, електропроводку будемо вести. І фундамент, знову ж таки, треба ремонтувати. Оце такі плани на цей рік», поділився отець Тимон.

Кінцеву ж мету докладених зусиль він вбачає так:

«Зайти у церковний двір і побачити красу. Щоб усі ремонти були дороблені і стало охайно. Щоб була нормальна вбиральня для людей, які приїжджають. Щоб були газони і лавочки».

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалась Ірина Осташко

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register