Восени 2014 року 13-й батальйон територіальної оборони «Чернігів-1» був переформатований в 13-й окремий мотопіхотний батальйон, що увійшов до складу 1-ї гвардійської окремої танкової бригади.
На озброєння батальйону надійшло важке озброєння – 120-мм міномети, три танки, додаткова кількість БРДМ-2.
Про якість бронетехніки згадував командир роти Сергій Великохатній (ми про нього вже писали в одному зі своїх матеріалів): «У Гончарівську батальйон отримав від 1-ї танкової бригади три Т-64 для танкового взводу. Вони в навчальному центрі відслужили років по 20-30. Стояли в парку, виведені за штат, поки наші танкісти не обрали з них найменш убиті.
Самі ж танкісти їх і привели до тями абияк, за допомогою волонтерів. і навіть на полігоні з них абияк стрельнули. Першу атаку на Вуглегірськ 29 січня успішно відбили саме з допомогою танка. Якби в нього гармату не заклинило, відбили б і другу».
До 700 осіб зросла і штатна кількість військовослужбовців. Під час третьої хвилі мобілізації в батальйон прийшло багато військовослужбовців із Черкаської області.
Після необхідного бойового злагодження на полігоні в Гончарівську 12 і 13 січня 2015 року двома ешелонами батальйон вирушив із Чернігова до Ізюма Харківської області. А звідти – маршем до Артемівського району Донецької області, до селища Луганське. Тут командування сектора визначило зону відповідальності батальйону – міста Дебальцеве та Вуглегірськ.
19 січня підрозділи 13-го ОМПБ зайняли певні позиції на блок-постах й опорних пунктах. Уже наступного дня противник почав регулярні обстріли, причому з кожним днем інтенсивність ворожого вогню тільки зростала.
Бійці батальйону стали першими, хто прийняв на себе удар ворожого угруповання під час Дебальцевської операції. Це сталося в період із 29 по 31 січня у Вуглегірську. Тут за два дні боїв загинуло 11 військовослужбовців першої мотопіхотної роти.
Ворожі втрати були величезними – окупанти позбулися щонайменше восьми одиниць бронетехніки (підтверджено 5 танків і три бронемашини), втрати ворожої живої сили обчислюються десятками.
Далі було Дебальцеве і вихід у надскладних умовах напівоточення. 17 лютого після отримання наказу почалося виведення особового складу 13 ОМПБ з опорних пунктів на околицях Дебальцевого.
Перед цім військовослужбовці витримали бій з кадровими російськими спецпідрозділами, які атакували штаб сектора. Ворог був відкинутий, що забезпечило додатковий час для евакуації підрозділів ЗСУ з оточеного міста.
18 лютого батальйон у повному складі завершив вихід із Дебальцевського виступу і отримав наказ розміститися в одній з військових частин на території Артемівська (нині – Бахмут).
За два дні боїв у Дебальцевому та прориву загинули 5 військовослужбовців 13 ОМПБ. Загалом за місяць виконання бойових завдань у районі Дебальцевого, з 18 січня по 19 лютого 2015 року, батальйон втратив 19 осіб загиблими: 11 – у Вуглегірську, шість – на околицях Дебальцевого, один військовослужбовець загинув у базовому таборі, ще один – на опорному пункті «Павло-13».
Були поранені 116 бійців, один боєць досі вважається зниклим безвісти. Крім того, були втрачені 35 одиниць техніки, зокрема всі танки.
Новим місцем дислокації підрозділу стало село Зайцеве Артемівського району. У вересні 2015 року підрозділ був виведений із Донецької області до Харківської.
Таким чином, друге відрядження на фронт 13-го чернігівського батальйону тривало вісім місяців.
