Чоловічий клуб

Воїни світла: Пономаренко Микола Миколайович

За час війни на Донбасі Чернігівщина втратила вже понад 130 своїх синів.

Вони служили в різних підрозділах, на різних ділянках фронту, проте всі вони віддали своє життя за світле майбутнє нашої країни. Сьогодні ми хочемо розповісти про артилериста з Корюківки – Миколу Пономаренка.

ponomarenko2

Народився Микола у простій сім’ї колгоспників 13 травня 1981 року в м. Корюківка. У 1987 році Микола пішов до першого класу Милейської школи, потім було навчання у Корюківській ЗОШ І-ІІІ ст. № 1.

Закінчивши 9 класів, пішов працювати робітником у колгосп ім. Горького, а з 2001 року  працював у Корюківському лісгоспі. Потім була служба у війську – це була ракетна частина у м. Тернополі, повернення до улюбленої справи.

У 2009 році у житті Миколи відбулась знамена подія – він одружився з Ларисою Стукало. Того ж року в молодій сім’ї з’явилась донечка Кароліна, а в 2011 році – синок Тарас.

Усі життєві плани перервала війна. 14 серпня 2014 року Микола отримав повістку, а вже на наступний день був мобілізований до 26-й артилерійської бригади міста Бердичева. Потім було навчання на сержантських курсах у Житомирі, після чого молодшого сержанта Миколу Пономаренко доправляють до нової частини – 43-ї бригади, що була створена на базі 26-ї артилерійської бригади та мала на озброєнні найбільш потужні самохідні артилерійські установки ЗСУ 203-мм 2С7 «Піон».

ponomarenko3

Ці установки до 2014 року не були на озброєнні, але коли на нашу землю прийшов ворог, «Піони» були зняті зі зберігання, відновлені й відправлені на передову. Разом зі своєю 14-ю батареєю поїхав і командир екіпажу Пономаренко.

19 січня, розвантажившись на станції Чапліне Дніпропетровської області, батарея маршем пішла на Донбас.

Спочатку бійці підтримували своїм нищівним вогнем піхоту й десантників у Мар’їнці, Пісках, Спартаку та безпосередньо у Донецькому аеропорту, який «кіборги» утримували вже останні дні його героїчної оборони. Згодом були й інші вогневі завдання, інші бої, інші позиції.

Однак не обійшлось без втрат. В останній день січня 2015 року під час обстрілу біля селища Очеретине Ясинуватського району Донецької області батарея була накрита вогнем ворожих «Градів». Один зі снарядів влучив прямісінько в САУ.

Від осколка загинув командир гармати молодший сержант Микола Пономаренко, навідник іншої самохідки 21-річний старший солдат Павло Антоненко та водій вантажівки 59-річний «дядя Вася» – старший солдат Василь Воропай, які знаходилися поруч. Тоді ж був контужений старший солдат Микола Ставнічук, навідник цієї гармати, а також поранені двоє інших бійців – Олександр Грищенко та Костянтин Левченко.

ponomarenko1

5 лютого 2015 року Миколу привезли до рідного дому, а 6 лютого Корюківка попрощалась зі своїм героєм.

Того лютневого дня ішов сніг, немов плакала й природа. Більше тисячі людей зібралося, щоб віддати останню шану хороброму воїну-земляку. Гірких і болючих сліз ніхто з присутніх не стримував.

23 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» молодший сержант Пономаренко Микола Миколайович був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Ще статті по темі

Back to top button