Медик, яка врятувала життя чоловіку в електричці, розповіла про емоційну зустріч із врятованим і життєві пріоритети

Ніжинка Олена Білик уже стала справжньою зіркою, адже нещодавно в електричці врятувала життя чоловіку, в якого зупинилося серце. На щастя, з 63-річним ніжинцем нині все добре. Він навіть устиг зустрітися зі своєю рятівницею та подякувати за можливість радіти життю. Мабуть, зайве казати, що зустріч видалася напрочуд зворушливою, коли сліз радості ніхто не приховував.

Рано-вранці 20 грудня Олена Білик сіла в електричку, аби дістатися на роботу до Києва.

«До тієї критичної ситуації мій організм ще повністю не прокинувся. Бо вранці встаю о 4. 20, о 5.06 рушила електричка, в яку я сіла. А в 5.10 уже надавала допомогу чоловіку, якому стало зле. Просто склалася така ситуація, коли людині дійсно потрібна була допомога і не було можливості довго думати, зокрема й про себе», – розповідає Олена Білик.

Пані Олена – медпрацівник, але на той час її власне здоров’я залишало бажати кращого, бо перенесла операцію на грудній клітці і тільки 15 грудня лікарі дозволили їй піднімати руки вгору. А 20 грудня трапилася ситуація в електричці.

«Важкого піднімати мені не можна і тренуватися теж не можна. А оскільки я ще й тренер у спортзалі, то звикла, що в мене сили багато. Нині ж у мене здоров’я підкачало. Хоча й не звикла бути безпомічною і безпорадною. Але бажання врятувати людину було. Тож допомогу надавала в післяопераційному бандажі. Хоча, думаю, що медпрацівників у електричці мало бути більше, ніж прийшло», – розповідає вона.

Через кілька хвилин, як Олена проводила реанімаційні дії, з 4-го вагона електрички підійшла жінка-медик. Але це сталося, коли Олена вже зробила все, що було потрібно, і чоловік почав дихати, а серце запрацювало. У Носівці ж приїхала бригада швидкої допомоги і забрала чоловіка до медзакладу.

Завдяки вчасно наданій першій медичній допомозі життя 63-річного чоловіка вдалося врятувати. Потім своїй рятівниці при зустрічі він розповів, що того ранку запізнювався на електричку, тож із важкою сумкою в руках довелося бігти певну відстань. А в електричці йому зненацька стало зле.

«На щастя, для нього все склалося добре. І це найголовніше. Потім з’ясувалося, що я разом із сином цього чоловіка навчалася в одній школі. Щоправда, він на три роки молодший за мене», – зазначає Олена.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли в Чернігові закінчаться обмеження для проїзду пільговиків

До речі, подібна ситуація в  її житті трапляється не вперше.

«Чотири з половиною роки тому також у електричці треба було рятувати жінку. Робила штучне дихання й надавала іншу потрібну допомогу. Але подальшої долі тієї жінки не знаю, бо тоді соцмережі були не такими поширеними. І я була молодша і недосвідчена. Мабуть, і пост тоді не написала б. А зараз ось запросили ще до департаменту «Укрзалізниці». Це вже приємні моменти, але через такі непрості обставини», – говорить медик.

Олена Білик здобула фах фельдшера, нині працює в Києві в лікувально-діагностичному центрі «Добробут». Також 2 роки була медсестрою в реанімаційному відділенні Інституті нейрохірургії. Щоправда, відверто зізнається, що медицина не була її мрією.

«Спочатку навчатися в медичному коледж мені не дуже сподобалося. Навіть батькам сказала: «Щось мені не до вподоби, куди ви мене на навчання відправили». І з кожним днем навчатися ставало дедалі тяжче. Але я якось адаптувалася. Коли закінчувала медколедж, взагалі не хотіла йти працювати за фахом. Але батьки таки наполягли, щоб я пішла працювати в медичну галузь. І вже на роботі я подивилася на ситуацію іншими очима. Я працюю не для задоволення чи фінансової нагороди. Бо років 8 чи 9 на двох чи навіть трьох роботах постійно працюю. Медицина мені потрібна для того, щоб не втрачати навики й щоб у разі потреби надати допомогу собі чи своїм близьким людям, своїм дітям. Тобто маю знання і навики, які стають у нагоді в потрібний життєвий момент», – повідомила Олена Білик.

Як уже зазначалося, Олена ще працює тренером.

«У мене багато клієнтів. Понад 20 днів на місяць із ранку й до ночі я – в спортивній залі. Проводжу від 140 до 200 персональних тренувань. Люди не бояться ходити до мене на тренування, бо маю медичну освіту. Після медичного коледжу я навчалася в Ніжині на психолога на заочному відділенні, а потім ще пішла на курси тренерів. 

Тренувала людей у Києві а зараз – у Ніжині. Бо житлове питання стоїть дуже гостро. Якщо воно вирішиться, відновлю тренування в столиці. Бо коли спортзали закрили на карантин, жити на орендованій квартирі стало задорого», – розповідає вона.

Радісно, що в наш час є люди, які, попри свої негаразди, готові підставити плече допомоги іншій людині, навіть зовсім незнайомій. Причому не задля якоїсь вигоди, а через власні переконання та життєву позицію. Тож, допоки є з кого брати приклад, не все в нашому суспільстві безнадійно.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ірина Осташко