79-річний волонтер із Чернігова: чоловік залишився без домівки, але активно допомагає іншим (Відео)

Анатолію – 79 років. Він – чернігівський волонтер. Із квітня 2022 року чоловік активно допомагає у волонтерському штабі на Бобровиці. Неподалік від штабу розташований і його будинок, вірніше те, що від нього залишилося після рашистських обстрілів.

Та без крихти жалю до себе чоловік допомагає своїм сусідам, які постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення.

Фасую, роботи тут вистачає. Крутиться тут Оксана, як білка в колесі, і ми разом із нею. Роботи тут стільки, що ми не присідаємо. Крупи фасуємо, одяг сортуємо, виносимо, заносимо. Ну в мене, і ще тут є чоловік, у нас більш чоловіча праця – важке носити, а жінки наші – на сортуванні», — Анатолій Бабенко – нескорений чернігівець.

Постійна праця – хороша звичка пана Анатолія. Разом із цим волонтерство для нього є способом відволіктися від усього того, що відбувається в країні.

«Треба працювати, не ледарювати. Треба рухатися. Потрібно весь час тримати себе в тонусі, бо якщо зараз сфокусуватися на тому, що відбувається навколо, можна збожеволіти», — Анатолій Бабенко – нескорений чернігівець.

Із початком повномасштабного вторгнення чоловік виїхав зі свого будинку на Бобровиці вглиб міста. Утім, надовго покинути домівку морально сил не вистачило.

«Ще як стріляли, я сюди весь час їздив. Спершу на блокпостах не пускали військові, бо тут був бій. А потім я знайшов лазівку і сюди приїжджав. І тут стріляють, а у мене все в погребі. А там, де я на квартирі, в мене нема нічого, тому доводилося так», — Анатолій Бабенко – нескорений чернігівець.

За кілька днів від початку повномасштабного вторгнення російські снаряди знищили дім і погріб пана Анатолія, утім, він продовжував сюди приходити. А коли ворожі прильоти ставали надто дошкульними – ховався в сусідів.

«Там далі, на тій вулиці, що за зеленим будинком, там стояв автомобіль, фура. І як тільки починались прильоти, я залазив під машину, ніби я там врятуюсь», — Анатолій Бабенко – нескорений чернігівець.

Пану Анатолію врятуватися вдалося, а от його обійстю – ні. Все що залишилось від господарського дворику та будинку – фундамент, купка цегли, сарай і понівечені дерева. За останнім чоловік тужить мало не найбільше.

«Отут черешня була під погребом – зрубали (мається на увазі приліт снаряду. – Авт.), яблуньку теж розбили, грушу зрубали, отут груша була – зрубали. Ну то нічого, все посадиться, все буде. Головне – аби ми скоріше закінчили війну Перемогою», — Анатолій Бабенко – нескорений чернігівець.

Разом із Перемогою на фронті чоловік мріє і про власну – збудувати дім на місці колишнього сараю, адже відмовитися від рідного подвір’я чоловік не може.

«Я хочу оце зробити житловим будинком. Я звик до землі, я з 1980 року тут живу. Увесь час я тут будую оце все», — Анатолій Бабенко – нескорений чернігівець.

42 роки щоденної людської кропіткої праці знищили кілька ворожих снарядів. Скільки таких історій зараз має Україна? Та наша сила в тому, що навіть у найскладніші моменти життя ми не здаємося і замість того, аби здаватися, з усмішкою запевняємо: «Відбудуємо».

Журналіст: Таліна Тарасенко Оператор: Сергій Бутько