Чернігівщина – не Ломбардія… медики самі повинні вишукувати гроші ЧL
Один з попередніх міністрів охорони здоров’я України (а їх за роки незалежності було вже понад двадцять) під час візиту до Чернігівщини якось зауважив: медики самі повинні вишукувати гроші не тільки на оновлення обладнання, а і на здійснення поточних ремонтів, закупівлю санітарних автомобілів і придбання медикаментів. А де ж їх брати? Звісно, від благодійницьких внесків пацієнтів, спонсорської допомоги, надання платних послуг. А як же державний бюджет? А ніяк, бо грошей, що виділяються на систему охорони здоров’я ледве вистачає на заробітну плату медичним працівникам та сплату енергоносіїв. Наприклад, минулого року на фінансове утримання лікувально-профілактичних закладів області було спрямовано майже 1 мільярд 420 мільйонів гривень, від яких лише близько 5-ти відсотків залишалося на розвиток самої медичної галузі, впровадження сучасних технологій тощо. Начебто майже півтора мільярда — це серйозні гроші, втім, середня заробітна плата медиків (2 618 грн, що майже вдвічі менше, ніж у промисловості) суттєво не зросла, вони , як і раніше, продовжують посідати одне з останніх рейтингових місць за рівнем своїх доходів. Зате громадяни, які цікавляться видатками на медицину, обурено кажуть, мовляв, скільки лікарям грошей не давай – їм все мало! Так, мало, причому дуже мало, бо для, наприклад, молодого спеціаліста, що тільки-но отримав диплом, робота в нашому регіоні за спеціальністю знайдеться, а от житло – ні. Тому ми і маємо великий дефіцит кадрів у сільській місцевості, адже медику треба виділити пристойну квартиру, влаштувати на роботу його родину, забезпечити такою заробітною платою, щоб він не думав, за що купити меблі, продукти харчування, одяг, а переймався лише б тим, як підвищити свою кваліфікацію, з»їздити на курси удосконалення та ретельно вивчити деонтологію – науку поводження із хворим.
Складається таке враження, що державі аж ніяк не до пристойного життя медичного працівника і не до здоров’я своїх громадян. На відміну від тих же європейських країн, де видатки на медицину становлять від 14-ти до 18 відсотків внутрішнього валового доходу. За прикладами далеко не треба йти — під час розширеного засідання колегії управління охорони здоров’я його начальник Петро Гармаш поділився своїми враженнями від поїздки до італійської провінції Ломбардія, де на медичну галузь щорічно виділяється сума у майже два мільярда євро. Звісно, що практично вся вона йде на розвиток технологій, придбання модернового обладнання та наближення надання якісної спеціалізованої допомоги населенню. Тому і середня тривалість життя тамтешніх громадян на 15-20 років вища, ніж в Україні, а директорам клінік не треба ходити з простягнутою рукою та просити благодійників допомогти у відновленні апаратури, перекриття даху на лікарні, закупівлі фарби для косметичного ремонту та переходу котелень на альтернативні види палива.
Ні, Чернігівщина, втім, як і вся Україна – аж ніяк не Ломбардія. І хоча ми вже давно говоримо про реформування медичної галузі, може варто не « рубати з плеча», а , оптимізуючи медицину, використати деякі з тих принципів, які вже давно були закладені видатним організатором системи охорони здоров’я Миколою Семашком, системою, що успішно працювала на теренах однієї шостої частини планети і яку намагалися запозичити американці, європейці і ті ж самі італійці, що пишаються своєю Ломбардією?
продолжительность жизни.. кого это волнует? каждый президент/мер/губернатор приходят на небольшой срок, и им наплевать на то, что лди будут жить меньше, главное, чтобы было кому голосовать.. в Че так точно придерживаются. к выборам так еще и пару денег раздадут, как Атрошенко в прошлом году
интересно и куда идут наши налоги?! если даже для медицины не могт найти.. вообще обалдели там чиновники! ведь нужно знать меру. с такими вещами, как здоровье, нельзя шутить