Крали все, навіть вуличний туалет: жителі Седнева – про часи російської окупації (Відео)

Седнів – селище міського типу Чернігівської області, звідси до обласного центру близько 30 кілометрів, а до контрольно-пропускного пункту Сеньківка 62 кілометри. 24 лютого жителі громади одними з перших почули та побачили російські окупаційні війська.

«Із першого дня ось після обіду вони вже були в Седневі.

Якщо говорити про все село, то буквально воно все здригалося від техніки. Бо центральною трасою тут ішли без перерви колони техніки. Це були танки, броньовики. Ця техніка породжувала такий гул, що все в буквальному сенсі гуло. Якщо ви бачите, в нас траса неширока, але вони їхали від одного паркана до іншого.

Ходили військові зі зброєю, по 3-4 чоловіки, шукали адміністрацію.

Їм казали, що як такої адміністрації в нас немає, є тільки секретар, який виконує обов’язки. А вони питали, а де вона? Чому не приходить до нас? Не домовляється з нами. Мабуть, хотіли ж цього. Але, звісно, такого не було.

От ми зараз знаємо, що вони не ходили по будинках, де жили люди. Вони займали будинки, в яких не жили. Але те, що нам не дозволяли йти до центру, снайпер сидів на другому поверсі магазину, і йому достатня частина селища була доступна для огляду. Після того, як розбомбили зв’язок, люди виходили на пагорби, щоб зв’язатися якось із рідними, почути новини та розказати, що ми тут живі. То ці ділянки вже прострілювалися, люди передавали одне одному, щоб не виходили туди, бо кожного дня там могли застрелити.

Ви знаєте, на жінок якось менше звертали увагу, а чоловіків увесь час, де був перетин між селами, наприклад, між Седневом та Макишином. Могли кожного чоловіка зустріти та сказати: «Роздягайся!». Роздягалися буквально до плавок і шкарпеток. Шукали, мабуть, татуювання. АТОвців таким чином шукали чи я не знаю. Але для чоловіків це було досить непросто. Для жінок якось простіше. Але молодих дівчат старалися з дому не випускати»,- Тетяна Мориляк, секретар Седнівської селищної ради.

Усі адміністративні та приватні будівлі були заселені окупантами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Де спали, там і в туалет ходили: як жили окупанти в селі Черниш (Відео)

«Жили вони в селищній раді, бо тут, бачите, дуже зручна місцина, щоб усе бачити.

Вони все розкидали, розкрили, такий безлад навели. Я була, коли, мабуть, минуло 6 днів, після того, як перші загони побули та пішли далі. І я зайшла, щоб подивитися, що тут відбувається, бо всі казали, що зайти неможливо. І дійсно, пляшки від спиртного – від вина та горілки. Якісь чарки, сухі пайки їхні, все валялося. Тут же місце, де вони, можливо, спали, і тут же коробки, в які вони справляли нужду.

Сморід, бруд.

Вони займали всі адміністративні будівлі. Крім того, жили в лікарні, в нашій амбулаторії. Там їх теж було дуже багато. І така незрозуміла деталь: вони весь час користувалися електрообігрівачами. У лікарні на цей час котел працював на мінімальній потужності, тож можна було зробити один поворот і було б тепло. Вони не розуміли, що це газове опалення, що тепло може бути саме так.

Коли я зараз пригадую ці всі моменти, то пригадую як щось страшне, хоч на нас бомби не летіли. У нас дуже небагато будівель, які зазнали руйнувань. У нас по Седневу це чотири будинки і по Чернишу чотири. Це небагато, бо наші воїни шкодували нас. Хоча тут усе було нашпиговане окупаційними військами. І саме звідси кожен вечір або з 4-ї ранку, або з 5-ї до 9-ї години відбувалися бомбардування Чернігова»,- Тетяна Мориляк, секретар Седнівської селищної ради.

Завезти продукти та ліки вони також не дозволяли. Ситуацію рятували волонтери з навколишніх сіл і підприємці.  

У пошуках наживи орки розікрали два відділення пошти. Також виносили побутову техніку, яку зустрічали в адміністративних будівлях – чайники, обігрівачі, ноутбуки. Місцеві магазини були винесені повністю, а в одному з них облаштували свій штаб.

«Ці двері були начебто закриті, але двері з тильної сторони, всі решітки і двері, були вибиті. Їх стільки там понаїхало… Вони вивозили все. Продукти були і непродуктові товари, ми працювали за принципом супермаркету. Майже на мільйон вивезли всього. Пообривали електрику всю, лампочки. Ну, це якісь наче нелюди, я не знаю.

Сусіди бачили, як вони милися, розвішували білизну. Ми зробили дах, але вони все скинули. Весь профнастил був скинутий, вони вкривали ним свої машини. На даху сидів снайпер, у підвалі, казали, що був якийсь генерал. На порозі вони зробили щось схоже на бліндаж.

Дерев’яний вуличний туалет поставили на машину, замотали чорною плівкою та повезли»,- Світлана Попченко, власниця магазину.

Під час затишшя Світлана разом із сусідом вирішили навідатися до магазину, щоб перевірити, що вціліло. Неочікувано в цей час війська повернулися і почали розстріл вишок зв’язку.

«Під’їхали три БТР сюди, до ґанку, а ми були тут. І по вулиці була автоматна черга. Ми не знали, як нам діяти далі, заховалися за прилавки. Хотіли вийти з тильної сторони, але й туди вони вже заїхали. І така автоматна черга була. Вони розстрілювали антену, з автоматів це не вдалося, тож вони почали стріляти з танків.

Вони розстріляли тут вишку, потім поїхали на ферму. Там була вишка Київстару, то й ту розстріляли.

Дах зірвали, у нас усе тепер тече. Це от я назбирали гільзи в тій кімнаті, напевно, по дронах стріляли. Отут пляшки валялися, а за тим постаментом ходили в туалет.

Вони ставили розтяжку, але ж самі й підірвалися на ній, це сусіди казали. Одна група поставила розтяжки десь тут за магазином. А друга приїхала і один із них так підірвався»,- Світлана Попченко, власниця магазину.

Пані Тамара каже, навіть виглянути на вулицю було страшно.

«Страшно виходити було, вулиця мала, а воно пре. Якась техніка з гарматою була, нікуди не звернути. Страшно, бо обстріли, але найжахливіше – коли літаки гули. Одного разу летіли два, перший начебто підбили під Черніговом. А другий так низько летів, що крилами мало дерева не чіпляв. Полетів туди кудись, мабуть, у бік росії.

Біля річки багата людина живе, то чотири «КАМАЗи» вивезли звідти, ну, все, що накрали там.

У нас зовсім нічого не було. Через річку переплавлялися хто як міг. На човні хто мав. Їздили у друге село, у мене син має чотирьох дітей, то кожного дня доводилося так їздити. Запасів же жодних не було, хто ж міг подумати, що вони колись знадобляться»,- Тамара, жителька с. Седнів.

Жінки кажуть, тільки нещодавно перестали тремтіти руки. Від неприємних спогадів рятують себе буденними справами по господарству. Але ще й досі лячно, коли на вулиці чують грім під час негоди.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Журналіст Марина Кирієнко

Оператор Сергій Бутько

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register