Про «педагогічний еліксир» для чернігівської банди, вокзальні туалети і нараду часів Брежнєва

Трапилася нагода бути присутнім на «історичній події» – засіданні спеціальної комісії при Чернігівській ОДА. Навіть не так. Не трапилася нагода. Я випросив членство в цій комісії (зважаючи на суспільну значимість подій, про які йтиметься далі).

У чому «спеціальність» комісії? Ну, її створили після резонансних «героїчних» вчинків чернігівських «дівчаток». Йдеться про побиття бандою підлітків кількох школярок. Найвідомішою з постраждалих стала восьмикласниця Поліна Малоштан. Так от, комісію цю створили для того, щоб проаналізувати те, що вже трапилося; виконати роботу над помилками; напрацювати чарівний алгоритм для вирішення проблем. Тобто – треба винайти «педагогічну вакцину», що вилікує (або ж унеможливить зараження) підлітків від жорстокості й агресії.

З пустого в порожнє – педагогічно-філософське переливання чиновників

Мета благородна і воістину важлива. Але… Про все по черзі.

Розпочалося засідання з абстрактно-філософських розмов про тренінги, сутність дитини, роль педагогіки, феноменальний трикутник «батьки – школа – громада» і багато іншого.

Прозвітували про те, що зроблено і заплановано. Хоча, по суті, сказане – це повсякденна робота педагогів і профільних чинуш. Не виклик і реакція на ситуацію, а щоденна рутина. Те, за що ми платимо їм зарплату. Звісно, тренінги, зустрічі з школярами, книжечки – це позитивно. Але явно цим не вдасться вирішити ситуацію з «чернігівською бандою». Бо ця ситуація вийшла за класичні педагогічні рамки.

Оце переливання з пустого в порожнє тривало понад годину. Більше 60 хвилин говорили фактично НІ ПРО ЩО! Читали тринадцять тисяч томів рекомендацій, які «добровільно» писали в стилі «відповідно до і згідно з» усі «поневолені» освітяни Чернігівщини.

«Засідання колегії управління освіти часів Брежнєва»

Склалося враження, що певні персони прийшли на це засідання, аби повправлятися в ораторських здібностях. Немає питань. Вправляйтеся. Але говоріть у справі, а не влаштовуйте «засідання колегії управління освіти за часів Брежнєва». Наприклад, мене (як людину, для якої кожна хвилина дорогоцінна) в колобок скручувало від того, що я так марную свій час.

Розчарувало й те, що на засідання не з’явився ніхто з керівництва правоохоронних органів. Звітувати відправили начальника відділу ювенальної превенції управління превентивної діяльності головного управління Національної поліції області Ольгу Панкратову.

Біля ТРЦ «Мегацентр» частенько бачу «веселу компанію» підлітків – вони продовжують там ошиватися зграєю. Курять і п’ють пиво за «Симпатиком». Жодного патрульного я тоді в тому районі не бачив. Але я особливо не критикую, бо розумію, що на всіх підлітків патрульних не вистачить. Та не розумію й наступного – яким чином здійснюється регулярне патрулювання (!) всередині ТРЦ «Голівуд» спецпризначенцями із роти «Чернігів». Не на всі запитання є відповіді. Але поки що не про це. Повернімося до наради.

Про алкоголіків Петра, Івана, Василя, Григорія і вокзальні туалети

Після монологів «знавців» я висловив свою думку. Якщо коротко, то суть моїх слів зводилася до того, що «тренінги, трикутники і сюсюкання з підлітками – до одного місця, якщо в цій ситуації ніхто не буде покараний, адже якщо всі будуть бачити, що за таке сухими виходять із води – то… гадаю далі продовжувати не потрібно». Проводжу аналогію. Я – алкоголік і щоденно краду з магазину кілька пляшок горілки. Мене ловлять. Горілку не забирають і мене до в’язниці не саджають. Натомість мені «впарюють» якісь мудрі профілактичні гуманні казки про те, що красти і пити – це погано. Я слухняно киваю головою і йду задоволений додому випивати вкрадене спиртне. Ситуація повторюється щоденно. Більше того, моїм «майстер-класом» скористалися Петро, Іван, Григорій, Василь. Тепер їх усіх «лікують» байками про «чорне і погане».

Стосовно «чернігівської банди», то не обов’язково кидати за ґрати. Є чимало інших і, можливо, також ефективних методів. Щоправда, не знаю, як ці речі врегульовані законодавством. Почистила б героїчна «дєваха» кілька місяців туалети на вокзалах – менше героїзму і дурі в голові було б. Покопирсалася б інша «дєваха» сезон після школи разом із комунальниками в клумбах і скверах – поменшало б бажання «геройство» демонструвати. Але за вчинене, гадаю, треба і судити. Це не штовханина гламурних дівчаток у вбиральні, це – свідоме забивання до смерті. До того ж, били не один раз і не одну Поліну. Щастя, що після таких ударів ногами по голові постраждала залишилася живою.

Робота над помилками після роботи над помилками

Тому чекаємо суду і паралельно спостерігаємо за прогресивними педагогічними методами, бо вони також потрібні. Знову мене заносить, тому повертаємося до наради.

Після тез про «невідворотність покарання» хід наради все ж дещо змінився. Деякі члени робочої групи висловили своє незадоволення дурнуватим форматом наради і запропонували наступного разу серйозніше підійти до цього. Тому чекаємо роботи над помилками організації другої наради, що проводиться для роботи над помилками.