Рубрика «Люди»
Телевізор намагаюся взагалі не дивитися – він міняє свідомість.
Андрій Семироз, 30 років, хімік-синтетик. Любить читати, мандрувати, захоплюється рибалкою і горами. Пропонували поїхати у якості науковця на антарктичну станцію «Академік Вернадський». Не дивиться телевізор. Вірить у щасливе майбутнє України, якщо кожен докладе до цього зусиль.
Народився я на Менщині. В селі Локнисте. Там же 11 років навчався в місцевій школі. Після її закінчення вступив до тоді ще Чернігівського державного педуніверситету ім. Т. Г. Шевченка на хіміко-біологічний факультет. Якщо чесно, то навчання там бачив тільки заради біології.
В майбутньому себе не пов’язував ні з хімією, ні з учителюванням.
Але життя так склалося, що зараз працюю хіміком-синтетиком в одній із хімічних компаній Києва.
У вільний час люблю рибалити, або просто проводити час на природі. Також подобається грати в баскетбол, настільний теніс та волейбол. Ще одне хобі – орнітологія (наука про птахів). Раніше навіть з нею планував пов’язати своє життя.
Дуже люблю читати. Але зараз мало часу для цього. Тому намагаюся читати у вільні хвилини: на роботі, в метро або автобусі.
Є з десяток книжок, які прочитав по декілька разів. Подобається наукова фантастика, твори про подорожі, науково-популярна література.
Кожна прочитана книга так чи інакше впливає на життя. З кожної треба черпати щось повчальне або корисне.
Слухаю різну музику, але переважно це рок. Все залежить від настрою. Це може бути як «Metallica» чи «Rammstein», так і «Океан Ельзи» чи «Скрябін». Радує, що останнім часом з’явилося багато якісної української музики.
Телевізор намагаюся взагалі не дивитися – він міняє свідомість. Серед виключення тільки різні спортивні події.
Найбільше надихають сильні люди. Насамперед власним прикладом, коли незважаючи на всі життєві перепони досягають своєї мети.
Люблю мандрувати.
Але, на жаль, зараз рідко це виходить. Бував у багатьох куточках України. Поки що тільки по Україні. За кордон ще не добрався.
Дуже подобаються гори. Гори надихають. Всім раджу побувати хоча б в Карпатах. Це все ж таки перлина України.
Після закінчення університету був шанс поїхати в Антарктиду. Пропонували їхати на станцію «Академік Вернадський» у якості біолога. Але так тоді склалися обставини, що довелося відмовитися. Спочатку трохи жалкував. Але потім прийняв рішення, що ні про що не треба жалкувати, а просто робити правильні висновки.
Під час навчання в університеті не пов’язував своє майбутнє з хімією. Хотів вступити до аспірантури по зоології. Але пройти конкурс не вдалося. Один із викладачів університету допоміг влаштуватися в хімічну компанію. Пропрацювавши пару років, зрозумів, що я тут надовго.
В повсякденному житті хімія все ж інколи допомагає. При купівлі різних товарів повсякденного вжитку можна за їх складом визначити які кращі. Можна розібратися з рекламою, адже там часто просто треш з хімічними назвами. Ну і ще багато де допомагає хімія. Навіть у виборі продуктів харчування. Все ж вона навколо нас всюди.
Наука в Україні зараз не на належному рівні. Це пов’язано в низьким рівнем зарплат і перспектив для науковців в державі. Також у нас низьке фінансування наукових досліджень та слабке матеріальне забезпечення. Та й стара система наукових інститутів себе вже вичерпала. Великою проблемою також є виїзд вчених за кордон.
Сподіваюся, що через 10 років Україна стане сильною, самостійною європейською країною з сильною армією, потужною економікою та територією площею 603 тис. км. кв. Але для цього багато чого треба зробити кожному з нас. Навіть просто чесно працювати, поважати інших та дбайливо ставитися до природи – це вже майже зроблена справа.
Спілкувався Павло Солодовник
Фото – з сторінки Facebook Андрія Семироза
