Одного разу вона вирішила кардинально змінити своє життя: переїхала зі столиці до рідного Остра на Чернігівщині та взялася допомагати іншим змінювати життя на краще. Дружина, мати трьох дітей, косметолог, візажист, масажист, волонтер і просто людина з великим серцем Ірина Корнієнко. Далі – її історія.
«Я народилась у квітні 1979 року в м. Остер. Тут пройшли мої дитинство та юність. Скільки себе пам’ятаю, тато займався бізнесом і завжди дбав, щоб ми були фінансово забезпечені. Мама займалась вихованням нас із братом. У 16 років я вступила до ЧДПУ і переїхала до Чернігова, де й здобула дві вищі освіти – педагогічну й економічну. В 20 років поїхала підкорювати Київ. Працювала і жила там до 2015-го».
Зараз у Ірини дуже велика родина. Сім-Я, як вона сама зазначає.
«Ми з чоловіком, троє діток і мої батьки. Вони вже пенсіонери, не працюють. Тому тепер я піклуюся, щоб вони не бідували».
Працювати Ірина почала ще в 14 років, у дитячому садочку, спершу помічником вихователя, а потім щороку на літніх канікулах і вихователем. Коли переїхала до Києва, працювала економістом у різних великих компаніях. Доросла до директора підприємства і в якусь мить захотіла все змінити.
«Прислухалася до себе і зрозуміла, що хочу присвятити себе людям, їхньому здоров’ю та красі. Зараз я косметолог, масажист, візажист. Дуже радію, коли людина до мене ледве йде, іноді не може забратися на кушетку, а виходить після масажу з відчуттям полегшення. Жінки завдяки правильно підібраному догляду стають упевненішими в собі. Саме за це я й люблю те, чим займаюся, і навіть роботою це не можу назвати».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Про потребу допомагати, лікування позитивом і добро волонтерок Ольги Цвєтаєвої та Юлії Писаренко
Як хобі з’явилося в житті Ірини і волонтерство, а тепер – це велика частина її життя.
«Я завжди хотіла допомагати людям. Із дитинства. Також із дитинства дуже любила дітей. Тому саме з діток моя благодійна діяльність і почалася».
Волонтерська діяльність почалась з дівчинки Валерії.
«Це зараз вона моя донька, а 4 роки тому я знайшла її півторамісячну в лікарні нашого міста. Для мене було шоком, як так могло статись, що беззахисне немовля самотнє, нікому не потрібне…»
Ця ситуація змусила Ірину подивитися зовсім іншими очима на те, скільки дітей і загалом сімей потребують допомоги.
«Наша сім’я пройшла тяжкий шлях усиновлення Валерії. Але я вдячна Богу, що така подія в моєму житті сталася. Це зробило мене тим, ким я зараз є. Тепер цим досвідом я ділюся з тими, хто хоче, але не може мати малюка».
Ірина працює й із батьками з так званих неблагополучних родин, родичами, співпрацює зі службами у справах дітей, щоб максимально знизити рівень сирітства. Адже практика доводить: якщо протягнути руку допомоги сім’ям, які з різних причин опинилися в складних життєвих обставинах, деякі з них виправляються та починають життя «з чистої сторінки».
Але, на жаль, є випадки, коли дитину треба якнайшвидше вилучати із сім’ї, бо в оточенні, здавалося б, найдорожчих їй загрожує небезпека.
«Я і моя команда займаємось пошуком таких сімей і допомогою їм. Але до нас багато людей звертаються вже й тому, що знають: наша праця дає результат. Об’єднавшись, ми рятуємо життя. І саме це я вважаю найважливішою місією та найкращою нагородою в моєму житті».
Ірина Корнієнко є автором двох проектів #Чужихдітейнебуває та #помогатьлегко. У рамках першого авторка опікується дітьми. Другий – об’єднує різні види допомоги. Наприклад, задля порятунку дорослого організовується збір коштів на операцію тощо.
Інформацію про тих, кому допомагає Ірина, можна знайти на її сторінці у Facebook за хештегами – назвами проєктів #Чужихдітейнебуває і #помогатьлегко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Натхненна історія життя неймовірної Ксенії Товстогон
Попри безкорисливе бажання допомагати тим, хто цього потребує, волонтери у своїй діяльності постають перед безліччю труднощів. На жаль, це не лише бюрократичні моменти, а й людська байдужість до своїх обов’язків і чужого горя.
«Труднощів у мене як у волонтера буває дуже багато. Люди, які займають посади в державних установах, дуже часто не бажають займатися своїми прямими обов’язками, у них просто немає бажання, немає якогось співчуття до людей, із якими вони працюють. Ми з цим дуже часто стикаємося в центрах реабілітації.
Або, наприклад, були моменти, коли, щоб узяти якусь довідку, яка полегшить життя дитині, або дасть шанс на нормальне життя, тебе просто ганяють по всіх кабінетах, і доводиться навіть переходити на підвищений тон, а не просити.
Коли займаєшся волонтерством, не всі тебе люблять, бо ти лізеш не в свої справи, в них все «налагоджено», і їм байдуже, що страждають діти, люди. Але завдяки нашому втручанню справи доводять до кінця, і не важливо, що про нас у цю мить думають».
Сили та натхнення Ірина черпає в родині й вважає, що немає нічого найціннішого, ніж проведений разом час. У цьому, на думку матері трьох дітей, і полягає секрет виховання – дітей треба любити не тільки на словах, ними потрібно займатись.
«Оскільки я працюю і дуже багато часу займає волонтерська діяльність, звісно, мені іноді не вистачає спілкування з ними, і їм також. Тож у нас є сімейний день, ми проводимо його разом, і це мене дуже заряджає. Також заряджають позитивні люди».
А ще, зізнається Ірина, її надихає те, що її праця дає плоди. Це стосується і волонтерської, і професійної діяльності. Адже жінка переконана, що люди бувають не стільки фізично хворі, як просто їм ні з ким поговорити, ніхто не може або не хоче їх підтримати. І іноді одне сказане слово може змінити людині життя.
«У моєму житті було багато різних подій, які навчили мене радіти життю і тому, що маю. Так, треба до чогось прагнути, йти, чогось хотіти, але водночас не забувати жити. Як і всі ми, більшу частину свого життя я гналася, бігла, в мене не було часу ні на що, навіть на саму себе. Але треба в одну мить сказати собі «стоп» і зрозуміти для себе, заради чого живеш».
Спілкувалася Юлія Заліська
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
