Люди: Нестримна любов до фентезі, інакше світобачення та творчі проєкти чернігівської письменниці Олени Терещенко

Є заняття, які до снаги не всім. Для них потрібні особливі талант і світосприйняття, вміння знайти ключик до людських сердець, образність і чуттєвість. Усе це – про письменників. 

Багатьом вони здаються такими собі небожителями. Тож дехто навіть дивується, коли дізнається, що письменники живуть поруч із нами, в одному місті, ходять тими самими вулицями і милуються красотами рідного міста. Серед чернігівських письменниць виділяється Олена Терещенко. Мабуть, через те, що її твори особливі та фантастичні.

Сьогодні пані Олена – героїня нашої традиційної рубрики «Люди». В розмові з нею зачепили багатьох тем, але здебільшого – про творчість.

Олено, розкажіть трішки про себе. Де народилися, навчалися, ким мріяли стати в дитинстві? Чи справдилася дитяча мрія?

Народилася в Чернігові, закінчила історичний факультет Чернігівського педуніверситету, ще зі школи захоплювалася історією та історичними романами. У дитинстві мріяла бути багато ким (залежно від віку): від дресирувальниці в цирку до вчителя. Письменництво теж було в цьому переліку.

Якщо мрія була не про письменництво, то коли почали писати? І чи пам’ятаєте свій перший художній текст, про що він був?

Писала ще зі школи. У молодших класах це були стандартні дитячі віршики, в підлітковому віці – звісно ж, вірші про кохання та казки. У старших класах навіть почала писати історично-пригодницький роман у дусі Дюма, цим автором тоді зачитувалася. Щоправда, до кінця дописати терпіння не вистачило. Уже в університеті написала першу більш-менш зрілу та якісну річ. Це була фентезі-повість «Вся сила стихій земних». Історичне фентезі про альтернативну Давню Русь. Повість вийшла у журналі «Український фантастичний оглядач» (був такий літературний журнал на початку 2000-х, досить відомий). До речі, ця повість стала фактично першим опублікованим твором (якщо не брати до уваги тих віршів, які друкували місцеві чернігівські  газети).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: У 62 роки жителька Березни займається фітнесом, веде концерти й організовує вечори відпочинку для пенсіонерів

Скільки книжок чи творів ви вже написали?

Написала більше, ніж видано. Наразі маю виданих три книжки «Прогулянки з привидами: містичні-легенди Чернігівщини» (науково-популярна), «Симаргл на підвіконні» (збірка новел у жанрі міського фентезі, де дія відбувається в Чернігові) та «Розшукується дракон!» (фентезі у співавторстві з чернігівською письменницею Оленою Степанець). У всеукраїнському літературному часописі «Дебют-газета» вийшли друком містична повість для підлітків «Полювання на привида» та історична дитяча повість «Скринька королеви Анни», дія якої відбувається у Франції XVII століття, в епоху мушкетерів – моя улюблена історична епоха. Також новели виходили в колективних збірках: «Цвіт папороті», «Серце міста» (антологія сучасного українського міського фентезі), вірші увійшли до антології сучасної української поезії «Молоді голоси» (це спільний проєкт молодіжної літературної платформи Національної спілки письменників «Кабінет молодого автора» та редакції часопису «Золота пектораль»).

Так розумію, що вам більше до душі фантастична тематика?

Так. Переважно пишу в жанрі фантастики, підліткового фентезі, історичного фентезі, а також маю дві історичні повісті для дітей і підлітків. Жанр фентезі найближчий. Дехто не сприймає фантастику як «серйозну» літературу, однак я вважаю, що це не так. По-перше, фентезі має у своїй основі глибинний пласт культури будь-якого народу – його фольклор і міфологію. Тобто там закладені неймовірно глибокі філософські сенси та символи. Звісно, сучасні письменники переосмислюють ці сенси по-новому. А по-друге, фантастична реальність дає можливість так гостро поставити якісь моральні, соціальні питання, як цього не допустить література, що не виходить за рамки реального світу. Тобто щось можна гіперболізувати, щось загострити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заради священства відмовився від дохідної роботи, його покинула дружина: життєва стежина отця Тимона із Седнева

Як поєднуєте роботу, написання книжок і родину? Чи не заважає одне одному? Чи підтримують рідні?

Я працюю в Центральній міській бібліотеці ім. М. Коцюбинського, у секторі соціокультурної діяльності. Робота напряму пов’язана з творчою діяльністю, бо ми в бібліотеці проводимо творчі зустрічі з письменниками та митцями, також цього літа при бібліотеці діяла дитяча літературна школа «Кошлатий Борушко» (це був проєкт Українського культурного фонду), де я також була задіяна як викладач. Крім того, в нас проходять творчі вечори, конкурси для молодих письменників. Із літа з моєї ініціативи діє «Клуб любителів фантастики», теж орієнтований переважно на молодь.

Поєднувати роботу, родину та творчість буває важкувато, але, на щастя, рідні повністю підтримують. Чоловік, якщо треба, спокійно може сам усе зробити по господарству, ще й нагодувати свою письменницю вечерею, яку сам приготує. До того ж він ще й ілюструє мої твори. Донька також пишається творчою мамою й вже потроху починає писати сама, вже має перші публікації в антології дитячих творів «Смаколики для Борушка».

Коли маєте час на написання книжок – уночі, вдень у вихідні чи за графіком не можна творити?

Звісно, за графіком я творити не вмію, але зазвичай найзручніший час для творчості – у вихідні або пізно ввечері. Головне, щоб нічого не відволікало.

Хто для вас взірець у літературі, серед авторів? Чи просто улюблений письменник або письменниця?

Коли запитують про улюбленого письменника чи книжку, то я зазвичай розподіляю це на кілька категорій: в одній – книжки, які вплинули на формування світогляду загалом, не лише письменницького, а в іншій – просто улюблені автори. Серед тих, хто вплинув на формування світогляду, можна назвати таких авторів, як Дж. Р. Толкін, Михайло Булгаков, Олександр Дюма, Артур Конан-Дойль, брати Стругацькі. Серед улюблених сучасних авторів: Марина та Сергій Дяченки, Генрі Лайон Олді, Ніл Гейман, Галина Вдовиченко, Макс Кідрук. І цей перелік далеко не повний.

Часом, коли читаєш книжку, навіть не завжди можеш чітко висловити, чому вона тобі сподобалася. Мабуть, це має бути якийсь збіг почуттів і світогляду між тобою й автором. Тоді це «заходить». Тоді під час прочитання книжки ніби вмощуєшся у м’якому зручному кріслі з чашкою ароматного чаю в руках. Відчуття комфорту й неймовірного задоволення від процесу читання, коли смакуєш кожне слово.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: уміння відчувати щастя, купа захоплень і творчий пошук Інни Адруг

Чи насправді письменники бачать світ якось по-іншому?

Мені важко сказати, чи бачать письменники світ по-іншому. Мабуть, вони просто вміють помічати те, чого не помічають інші люди. Тоді якась звичайна, навіть банальна річ, випадково почуте слово можуть стати сюжетом для цілого твору.

У чому щастя письменника і чи легко реалізувати себе в цій галузі в Чернігові?

Для мене щастя письменника полягає в самій творчості, хоч як би пафосно це звучало. У творенні власних світів і героїв. Але, безумовно, письменник – це все ж таки не той, хто пише, а той, кого читають. Тому відгуки читачів, зворотній зв’язок надзвичайно важливі. А щоб тебе читали, треба видаватися, тому видана книжка – це теж щастя для письменника. А от щодо того, чи важко реалізувати себе в Чернігові… Звісно, тут можливостей менше, ніж у столиці. Але це стосується більше спілкування, різних літтусовок і можливостей для творчого вдосконалення (курси, школи, майстер-класи тощо). Однак автори, які бажають себе просувати, завжди знайдуть можливості. Надсилати рукописи у видавництва чи на конкурси можна навіть із найвіддаленішого села, аби був інтернет. Головне – створити якісний продукт. А Чернігів – затишне місто, значно більше сприяє творчості, ніж гамірний мегаполіс.

Чи знаєте свого читача? Для кого пишете?

Одного разу прочитала таку пораду для письменників-початківців: пишіть те, що ви самі хотіли б прочитати. Саме так і роблю. Я не женуся за «прохідними» чи гострими темами на злобу дня, тому що знаю: нічого путнього з цього не буде. Хоча зараз на деяких конкурсах спостерігається тенденція, що твір на певну тематику вірогідніше здобуде призове місце. Але я пишу про те, що мені цікаво. Тому я знаю, що мої читачі – це люди, близькі мені по духу, які думають і відчувають так само як я.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таланти розкриваються на пенсії: творча справа корюківської поетеси

Які у вас творчі амбіції, над чим працюєте зараз, до яких вершин прагнете?

До яких вершин? Та, звісно ж, Нобелівська премія в галузі літератури. А якщо серйозно, то кількість відзнак ще не означає, що ви відбулися як письменник. Дехто їх полюбляє колекціонувати, мабуть, для самоствердження.

Звісно ж, приємно отримувати відзнаки. Так, у мене дві відзнаки «Коронації слова» (лауреат та дипломант), які вважаю важливими для себе. Але насправді найвища відзнака для письменника – це успіх і популярність у читачів.

Зараз так вийшло, що одночасно працюю над двома великими проєктами, один – класичне фентезі, другий (у співавторстві) – фантастика плюс альтернативна історія. Ще зарано говорити, але сподіваюся, що це буде цікаво для читачів.

Що сказали б людям, які стверджують, що читати нині не дуже модно і не дуже потрібно.

Я вважаю, що так можуть казати лише ті люди, які мало в житті читали книжок: що раніше, що тепер. Просто зараз своє невігластво можна виправдати наявністю цифрових технологій і тим, що читати нібито «немодно». Але зараз дуже багато дітей і молоді, які читають і читають багато. Тому це не може не радувати.

Спілкувалась Ірина Осташко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv