— Я шукав альтернативу Новорічній ялинці, але знайшов дещо набагато цінніше, сакральне.
Так на моє питання про початок своєї діяльності відповідає майстер-аматор Олександр Крутько.
В 2020 році чоловік, з огляду на питання екологічні, ухвалив для себе рішення, що потрібно замінити відносно традиційне Новорічне дерево на щось інше. На думку одразу спав дідух.
Тоді ще, починаючи своє знайомство, чоловік не до кінця усвідомлював наскільки ж сакральне значення він має, наскільки потужну енергетику в собі несе.
До справи Олександр одразу ж залучив дружину Софію Крутько. Про подальший аматорський шлях розповідає уже дружина:
— Починалось все з дуже маленьких об’ємів роботи. Спершу, звісно, ми розуміли, що нам не до кінця все вдається, не було достатньо розуміння, що і як. Ми прийняли рішення, що для того аби втілювати в життя свої дідухи необхідно розуміти про що це. Ми почали все глибше занурюватись у вивчення філософії та “математики” дідухів.
У країні, що пережила Голодомор — це надпотужний зміст. Просто стулити рота та дивитись на ці дідшуки і розуміти. Розуміти скільки всього пережив наш народ. Яка історія в цьому дідусі.
Традиція робити дідуха набагато давніша від традиції встановлювати ялинку. Дослідження української народної культури дають чітке усвідомлення того, наскільки вона пронизана глибинними сенсами.
Дідух символізує сніп — це річний урожай, життя, ідея майбутнього відродження нових колосків. Важливо також і розуміти походження назви дідух, похідної від слова “дід”, тобто символу роду, єднання з предками. Звісно ж, це дуже узагальнені факти про важливий різдвяний атрибут для нашого народу.
Утім, тут багато розповідати до нього, певне, і не доречно.
Під час нашої розмови майстриня Софія Крутько кілька разів наголошувала на тому, що кожен в дідусі має шукати свої змісти, свої сенси. Бо українська душа відчуває своє навіть через віки:
— Наші предки були людьми, що чітко розуміли цінність природи. Вони не мали мети розікрасти землю, на якій жили, оскільки усвідомлювали, що вона має слугувати наступним поколінням.І от це, мабуть, те, чого дуже не вистачає нам. Адже замість того, щоб берегти те, що нам дала природа ми обираємо прикрашати цим свій дім, аби через декілька днів це опинилось на смітнику поряд з будинком або що.
Зараз об’єми роботи у подружжя значно збільшились. Справа, що спершу мала доволі камерний характер, зацікавила людей навколо. Захоплення, що спершу здавалось лише родинним хобі, “розбудило” свідомість багатьох чернігівців, що потребували самоідентифікації свого походження. Найбільше замовлень у пари наразі від молоді.
Цьому родина майстрів надзвичайно радіє, зізнається Софія Крутько:
— Для нас головне, аби ця справа жила. Жила в молоді та людях, що зацікавлені. Це потрібно “нести” до людей. Потрібно навчати їх цьому. Саме про це наші майстер-класи та наша діяльність. Ми дуже хочемо, аби наша робота, подібно ефекту, коли крапля капає у воду та породжує навколо хвильки, породжувала такий ефект: від нашої творчості все більше людей “заряджалось”.
Спілкувалась: Таліна Тарасенко
