Чернігівський історик Олександр Бондар – молодий фахівець, але вже встиг голосно заявити про себе. Він не тільки добре знає різні факти з минулого і дати, успішно захистив кандидатську дисертацію, а й вміє нестандартно донести інформацію та зацікавити співрозмовника. І що найголовніше – має власний погляд на багато речей.
Олександр – автор декількох книг і багатьох наукових статей. А в студентські роки зміг зробити правдивий прогноз найближчого майбутнього країни, щоправда, тоді йому ніхто не повірив. А ще в Олександра досить оригінальне хобі. Тож мерщій знайомитися з ним ближче.
Розкажіть трішки про себе
Я народився в Чернігові у 1986 році, навчався в середній школі №32, водночас навчався в Школі мистецтв (грав на баяні), у спортивній школі займався боротьбою, а також десь років із 8 почав займатися моделізмом, це згодом стало моїм хобі, якому я не зраджую й понині.
Як сталося, що закохалися в історію? Можливо, хотіли бути схожим на когось чи родинна династія…
Історію я любив із дитинства. І так траплялося, що книжки з історії самі потрапляли до мене в руки. Це були як старі підручники, так і якісь інші книги, зазвичай радянського часу. Завжди цікавила військова історія, історія містобудування та фортифікації. Я перший історик у родині. Були будівельники, інженери, бухгалтери, ремісники, а історик я перший. Спершу родина дивилася на моє захоплення крізь пальці, типу «хлопчик підросте і перехворіє». Утім, в один прекрасний день, вибираючи між Політехнічним університетом та істфаком (вступив я до обох вишів), я неочікувано навіть для себе обрав істфак. І понеслося!!!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Король мандрів – мотиваційна філософія Сергія Рудакова
За що любите нинішню свою роботу і до яких вершин прагнете?
Зараз я працюю старшим науковим співробітником у Чернігівському історичному музеї імені В.В.Тарновського. За що я люблю свою роботу? Ймовірно, за те, що я кожен день перебуваю в пошуку, це не рутинна і не нудна робота, постійно серед своїх однодумців. Прагну я працювати, робити щось цікаве, знаходити собі нові справи. Головне – не зациклюватися на одному місці.
Розкажіть про найцікавіші археологічні розкопки. Можливо, щось особливо цінне вдалося знайти. І загалом скільки розкопок у вас за плечима і де.
Вступивши на істфак, я не планував бути археологом, але знайомство з нині вже покійним видатним археологом Володимиром Петровичем Коваленком змінило за один день усе моє життя. Він умів показати археологію в такому світлі, що ти вже мимоволі хотів стати археологом. Він робив не просто розкопки, він робив із них шоу! Я займаюсь археологією з 2004 року, з цього часу пройшов шлях від простого студента-землекопа до начальника археологічної експедиції. За цей час я брав участь у розкопках у Чернігові, Шестовиці, Любечі, Батурині Виползові, Малому Листвені, Радичеві, Пересажі, Рогощі, Гущині, Звеничеві, Колонові… Усього навіть не згадати. Утім, насамперед, на відміну від багатьох моїх колег, я не сприймаю «археологічної романтики», для мене це завжди було цікавою роботою.
Чи пишете якусь наукову працю? Якщо так, то про що вона? Чи вже щось написали?
Пишу я постійно. На рік намагаюся видати хоча б із десяток наукових статей. Але іноді вдається видавати й книги. Так, першою ластівкою була книга, яка згодом лягла в основу моєї кандидатської дисертації, «Чернігів: місто і фортеця у 14-18 століттях» (2014). Була книга «Замки і фортеці Чернігово-Сіверщини 15-18 ст.: ілюстрований довідник» (2015). Були менші, але більш тиражовані праці, такі як «Подорож козацьким Черніговом: Путівник» у співавторстві з Д. Сердюком. Зараз уже підходить до фіналу робота над новою книгою, яка може зацікавити не лише спеціалістів, а й пересічних любителів історії «Оборонні двори та садиби Чернігівщини 17-18 ст.». Маю надію, що вона побачить світ на початку наступного року, але не загадуватиму, бо видати наукову книгу в Україні сьогодні – це справа не з легких, передусім пов’язана з фінансами.
Чи водите екскурсії? Якщо так, про що розповідаєте людям і що їх цікавить? Чи вигадуєте якісь нові маршрути.
Екскурсії я вожу постійно, це частина моєї безпосередньої роботи в музеї. Різні тематики можуть бути. Наприклад я охоче вожу екскурсії на тему військової історії Чернігова або ж історії еволюції міської забудови. Наприклад, екскурсію «Літературний Чернігів» я не проведу, точніше, проведу, але знадобиться кілька місяців підготовки й обкатки маршруту. І це мені буде не зовсім цікаво, про фортецю зможу розповісти значно краще та цікавіше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Про роботу «по об’явленію», плани на декретну відпустку й те, від чого вона в шоку, розповіла відома чернігівська журналістка
Можливо, є якесь захоплення, що не пов’язане з професією?
Як я вже казав, у мене хобі – моделізм. Я роблю макети техніки і архітектурних будівель із паперу. Я не сказав би, що воно не пов’язане з історією, бо роблю я техніку часів Першої світової війни. Але історія техніки, це досить специфічний напрям. Іноді сам розробляю моделі і потім викладаю розгортки в інтернет – для таких же, як я, моделістів по всьому світу. Це дійсно так, бо спілкуюся постійно з колегами з Англії, Польщі, Австралії, Чехії тощо. Мій напрям у цьому всьому широченному світі моделізму – панцирні авто, зібрав я їх уже непогану колекцію. Іноді їжджу на виставки моделей по Україні. На жаль, це все за свій рахунок і моделі, і поїздки, а моделізм ніколи не був дешевим хобі.
Які книги читаєте? Яку музику слухаєте?
Що стосується книг, то люблю я різну літературу. Мої улюблені письменники – Хемінгуей, Екзюпері, Акунін, Корнуел. Серед українських особливо відзначу Шкляра. Ну, дуже мені подобається його стиль і підхід до написання книг та його життєва позиція! Але все ж таки переважно я читаю наукову літературу… Це постійно 2-3 книги на тиждень і до десятка двох статей. У музиці я дуже специфічний. Напрочуд люблю зарубіжний рок-н-рол і блюз 1960-1970-х рр. (Ролінги, Галахер, Клептон, Боуі, Акцепт, Юрай Хіп), джаз 1940-х (Армстронг, Фіджеральд), Із сучасних українських груп особливо мені завжди імпонують ВВ, Брати Гадюкіни, Тартак, Бурмака, з російськомовних з дитинства люблю ДДТ і Машину времени, Наутілус (це вже від старшого брата і частково від батьків), часто слухаю народні пісні в різних рок-обробках і пісні часів визвольних змагань 1917-1921 рр.
Якою ви вбачаєте подальшу долю Криму і Донбасу?
Я довго думав над цим питанням. Що стосується Криму, то він не буде довго під Росією. Якщо подивитися на історію Кримського півострова, то він ніколи надовго не затримувався в складі якоюсь певної держави. Тут важко зрозуміти, але я мислю категоріями історії, для історії навіть 50 років – це не термін. Крим повернеться до складу України, але у якій формі? Із яким устроєм? На це не маю відповіді. Донбас – це зовсім інша історія. У 2007 році на одному з предметів, присвяченому міжнародним відносинам, я сказав, що до 2020 року Україна буде воювати з Росією (з погляду історичного поступу, ця подія була невідворотною, її можна було довго відтерміновувати, але це рано чи пізно мало статися). Мені тоді сказали, що це нісенітниці, і те, що я нічого не тямлю в міжнародних відносинах. Дивлячись на сучасні події, на жаль, мій прогноз не буде втішним. Бойові дії триватимуть щонайменше до 2022 року, а далі буде два-три десятиліття інтеграції Донбасу назад в Україну, причому це буде дуже довгий і болісний процес, але етнічна й інтелектуальна карта Донбасу після цього зміниться назавжди. Але це все, я так думаю, розмова довга і зовсім іншого формату.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Земляк Петра Порошенка займається пасікою на Чернігівщині
Чи цікавитеся політикою? Яким має бути наступний Президент України?
Ну, в Україні політикою не цікавиться… я навіть не знаю, хто))) У нас усі експерти! Наступний Президент має бути ЛЮДИНОЮ, просто ЛЮДИНОЮ. Але насправді від президента в Україні залежить не все, це ж не цар-батюшка, є ще міністри, парламент, олігархічні та фінансові клани і корпорації. Серед сучасних представників влади я не бачу альтернатив. На жаль, після Революції Гідності не відбулося перезавантаження влади, і на цих виборах, за моїми скромними прогнозами, її також не відбудеться. Відбуватиметься подальша стагнація державної моделі, з половинчатими реформами та непокараністю державних злочинів. Але нехай я помиляюся і все почне налагоджуватися.
Ваш рецепт від поганого настою і хандри, щоб завжди бути в тонусі.
Не буває так, щоб не було поганого настрою, іноді можна трошки понудьгувати, але цей процес треба контролювати. У кожного це по-своєму. Для мене найкращий тонік – це вечірня прогулянка містом із навушниками й улюбленою музикою. За ці 40-50 хвилин я повністю заспокоююся, вкладаю всі думки в одне русло, це дає мені можливість ставати менш агресивним, більш зосередженим (я в житті досить агресивна людина). Інший варіант – це вже згадувані хобі, не треба заощаджувати на цьому, нехай це навіть вимагає часу і грошей. Я не бачив людей, які витрачали б час і гроші на хобі, а потім жалкували про це, якщо хобі дійсно справжнє і для душі. І головне – працювати і ще раз працювати, та щоб не було так, як у прислів’ї, що «з однієї мавпи праця зробила людину, а з іншої просто втомлену мавпу».
Ірина Осташко
