У наш час дедалі частіше можна почути, що в українців пропала звичка читати книги. Мовляв, дітей від народження цікавлять тільки гаджети і нічого окрім них. Насправді ж, усе залежить від виховання в родині та сімейних пріоритетів. Адже навряд чи полюбить читання дитина, яка ніколи не бачила своїх батьків із книжкою в руках.
Та є чимало позитивних прикладів, коли читання книжок – це добра сімейна звичка. Як, наприклад, у родині Оксани Писаної, героїні нашої сьогоднішньої рубрики «Люди». Особливо приємно, що знайомство відбувається у Всесвітній день книги.
Оксано, розкажіть трішечки про себе: звідки родом, де навчалися…
Мене звати Оксана Писана. Народилася на Львівщині, але вже понад 20 років живу в Києві, відколи вступила до КНУ ім.Т.Шевченка на філологічний факультет. Ще з четвертого курсу влаштувалася на роботу в газету «День», і там з’ясувалося, що це на 100% моє. Оцей випусковий драйв, інформаційний шквал, причетність до творення новин. Я пропрацювала в газеті майже 7 років, досі згадую їх як найкращий час мого філологічного становлення. Відтоді все моє життя пов’язане зі ЗМІ – як друкованими, так і електронними.
Коли й чому ви вирішили, що будете філологом? Можливо, з кого берете приклад…
Читати я любила завжди, ще з 4-х років. Я була записана в усі міські бібліотеки, мені дозволяли вибирати книжки просто в книгосховищі, бо все, що було в загальному доступі, я перечитала дуже швидко, й бібліотекарі воліли запустити мене в святая святих, аніж перебирати, чого я ще не читала.
І тут у 10-му класі я виграла джек-пот: класне керівництво над нами на два роки взяла вчитель української мови та літератури. Її уроки були настільки змістовними, цікавими та легкими до сприйняття, що я й вирішила: зароблятиму на життя тим, що люблю найбільше, – читанням.
Моя мама – вчитель математики, батько – геодезист. Генами таку любов до літер не пояснити, тому завдячую я вибором фаху все-таки своїй вчительці, Ярославі Олексіївні. Хоча з вчителюванням у мене не склалося, «пропрацювала» в столичній школі аж один день і більше туди не повернулася.
Філологи завжди багато читають. Яка література вам до вподоби, можливо, з віком смаки змінюються?
Смаки стовідсотково змінюються з народженням дітей. Тоді на поличках вишиковуються книжки про виховання дітей, про маму в ресурсі, про облаштування побуту, а також десятки (хоча, може, вже й сотні) дитячих книжок. Якби в моєму дитинстві було стільки класних книжок… На жаль, квадратні метри та фінансові можливості обмежені, тому доводиться розставляти пріоритети.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: психологічна «Атмосфера» Наталії Мисюк
Я люблю читати книги із закрученим сюжетом, щоб поринути в текст і не відволікатися ні на що. Остання книжка, яку читала в прямому значенні до ранку – «Зулейха відкриває очі», автор Гузель Яхіна. А ще всі книжки Любко Дереш «ковтнула», не відволікаючись на побут.
До речі, чи є якісь героїні книжок, з яких берете приклад?
Ні, книжок так багато, що з кожної прочитаної береться щось своє. Добре, що зараз є багато літератури для тих, хто «вихований» Радянським Союзом. Маю на увазі оте виховання, коли відмовити не можна: зізнатися, що ти втомився, – не можна; не можна жити так, як хочеться (якщо це нікому не шкодить). Тепер більше книжок про «плекання індивідуальності», а не «гвинтик у системі».
А приклад беру з одного автора. Прочитала якось розрекламовану книжку Марі Кондо «Викинь мотлох із життя» – і помалу почала втілювати в життя. А тут ще й карантин вніс свої корективи. Починаєш розуміти, що оце все, нажите непосильною працею, не потрібне, зайве. А іноді навіть шкодить просуванню вперед. Хто не читав – раджу. Але як філолог раджу переклад російською, на жаль, український варіант далекий від досконалості. Ну або то вже моя профдеформація.
На вашу думку, чому дітей треба привчати до читання і навіщо читати дорослим?
«Гризунком» моєї доньки була моя електронна книжка. Металева, до речі. На міцності зубів не позначилося, а на вигляд гаджета вплинуло. Повзати дитина теж навчилася за допомогою книжки. Я її відсувала, а малеча повзла до неї і, вхопивши, переможно сміялася і «вгризалася» в неї.
Донька рано виявляла цікавість до книжок, любила слухати, коли їй читають, але, безумовно, гаджети вона любить більше, це мене засмучує. Сучасні діти читають менше, хоча вибір книжок просто приголомшує – і асортиментом, і тематикою, і цінами;-) І дорослі часто нарікають, що, от, дитина не бажає читати. А коли дитина бачила вас із книжкою? Не в телефоні, не в телевізорі, а з паперовою книжкою… Ну, добре, хоч би з електронною… Якщо батьки не читають, то який сенс примушувати дитину до цього?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Натхненна історія життя неймовірної Ксенії Товстогон
У нашій квартирі книжки, мені здається, всюди. І на полицях, і в коробках, і в шухлядках. Я навіть не можу порахувати, скільки їх у нас. Певно, до 300 набереться, серед них – більше 50 моїх словників, довідників.
Донька знає, що мама заробляє гроші тим, що читає багато текстів. І раніше питала: «А якщо я буду читати, ти мені платитимеш за це зарплату?»
І ще: бонус читання – вроджена грамотність. Якщо читати багато якісної літератури – автоматично писатимеш і розмовлятимеш грамотно. Бо ж візуально запам’ятовуються і звороти, і розділові знаків, і написання слів. Тому показуйте дітям приклад під час карантину – читайте!
А загалом карантин у державі вплинув на кількість прочитаних книжок?
На кількість прочитаних мною книжок – не вплинув. Часу вільного не побільшало. Навіть поменшало, бо додалося шкільне дистанційне навчання. А от у кого побільшало записів у читацькому щоденнику, то це в моєї другокласниці.
Щоправда, це виключно заслуга моїх батьків. Із перших днів карантину батьки переїхали в село, оскільки мої брати працюють і постійно перебувають серед великої кількості людей, відповідно, ми всі поставилися свідомо до обмеження спілкування.
І от мої батьки домовилися з внучкою, що вона кожен день читатиме їм по кілька сторінок по телефону. Починали з 5-6 сторінок на день, тепер буває і по 20, і по 40, залежить від книжки. Я напрочуд радію такій ініціативі. Сподіваюсь, що карантин закінчиться, а звичка читати – залишиться.
Хоч ви не з Чернігівщини, але, певно, для вас вона вже ніби рідна…
Це точно! Я співпрацюю з ЧЕline від першого дня, вважаю, що мені пощастило і з колективом, і з роботою. Хоч на Чернігівщину ми так і не вибралися, тому знаю про її краєвиди, визначні місця та людей – виключно з публікацій. Та, сподіваюсь, що колись побачу це все на власні очі.
На завершення розмови хочеться побажати всім залишатися здоровими та начитаними. Читайте! Це дійсно дуже захопливе заняття, це просто інший світ! Януш Корчак писав: «Завдання книг – полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його»
І батькам купіть електронну книжку, навчіть нею користуватися (щоправда, вже восени, після всіх городніх справ). Зараз стільки цікавої літератури, що нерозумно відмовлятися від запропонованих можливостей!
Спілкувалась Ірина Осташко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
