Люди. Юрій Болоховець: «Стоїмо, немов на військових позиціях. І обстрілювали нас, і палили будинки»

Гостем рубрики «Люди» в День працівників лісового господарства став Юрій Болоховець, керівник ДП «Ніжинське лісове господарство» . Попри молодий вік, він уже встиг пропрацювати в різних установах області і не тільки. Родом пан Юрій з Івангорода Ічнянського району, навчався в Києві.

-Після закінчення Національного аграрного університету я працював у Міністерстві екології природних ресурсів на хорошій посаді, жив у гуртожитку. Але, коли приїжджав додому, розумів: міністерство – це не моє. Більше подобалось мати справу із землею, лісом. Тому ухвалив важливе рішення, яке тоді не зрозуміли мої тато й мама. Уявіть, сільські батьки вивчили дитину, яка знайшла в Києві хорошу роботу, а потім каже, що повертається до села. Повернувшись на рідну Ічнянщину, спершу працював інженером лісового господарства, далі лісничим, потім був переведений у Прилуки, директором Прилуцького держлісгоспу, потім уже Ніжинського, де зараз і працюю.

Чому вибрали лісову галузь?

Комусь подобається поле, комусь – металургія, мені подобається ліс, лісове господарство. Мені це близьке. Але, на жаль, сьогодні лісове господарство на порозі знищення, бо в серпні був прийнятий закон про оподаткування лісових земель. Він узагалі ставить на коліна всю лісову галузь. Тому ми зараз знаходимо діалог із місцевим самоврядуванням, щоб вони прийняли, так би мовити, адекватні розцінки.

Браконьєрство. Наскільки це велика проблема на сьогодні?

Випадки браконьєрства є. Постійні. Дуже зухвалі. На сьогодні лісова охорона стоїть, немов на військових позиціях. І обстрілювали їх, і палили будинки лісової охорони. Але люди виконують свою роботу і хотілося б, щоб не тільки влада, а й щоб населення це розуміло.

Як вирішити цю проблему?

По-перше, необхідно щоб у людей була свідомість. Браконьєрством же займаються люди не з іншої держави і навіть не з інших областей. Це наше суспільство на сьогодні таке. Будуємо рекреаційний пункт – його б’ють, ламають. Вирощується ліс – його йдуть і крадуть. І так далі.

Розкажіть про особисте? Дружина? Діти?

Із дружиною Людмилою з одного села. Вона також навчалась у Києві. Після вишу працювала бухгалтером у центральному офісі однієї з великих заправних станцій. Я їй сказав: «Людо, я їду до села». Кохана заплакала і через два дні приїхала за мною з речами до Івангорода. Для мене це був визначальний фактор. Я її зрозумів би, якби вона відмовилася. Зараз Людмила очолює сільськогосподарське ТОВ «Івангородське». Виховуємо доньку Софію, якій уже 8 років.

Хто більше займається вихованням доньки?

Вихованням доньки займається дружина. Я спостерігаю і не заважаю. Втручаюся лише тоді, коли щось виходить за рамки. Мене теж так виховували і все дозволяли. Тобто була свобода дій.

Пригадую, у школі я трохи покурював. Мама хотіла мене покарати, але батько дозволив курити і дав мені пачку «Космосу». Прийти до школи із пачкою цигарок – це було дуже круто. Але то була єдина у моєму житті викурена пачка цигарок. Тобто коли мені дозволили, я переосмислив, чи насправді мені це потрібно. А якби мене тоді відлупцювали чи поставили на коліна, можливо, смалив би й далі.

Розкажіть про дитинство?

У школі був звичайним хлопцем, гарно вчився. Але можливостей для саморозвитку мав значно менше, ніж у нинішніх школярів. Щоб займатися спортом, удома створив спортзал, де замість тренажерів – колінвали, шестерні або ще якісь залізяки з трактора. І багато хлопців ходило, щоб потренуватися та підкачати м’язи. До речі, коли навчався у виші, три роки активно займався рукопашним боєм. І зараз тримаю себе у формі.

Які маєте хобі?

У шкільні роки розводив голубів. Товариш приніс мені у школу породистого голуба. Перед уроком я поклав птаха собі на коліна під парту і накрив шапкою. Тоді, пам’ятаю, були зелені дерев’яні парти з кришками. Іде урок. І тут вилітає голуб та робить кілька почесних кіл по класу. Однокласники повилазили на парти та почали його ловити. Вчителька була шокована. Голуб летить у вікно, розбиває його і вилітає через розбиту шибку. Наступного дня батько засклив шибку і сказав, щоб такого більше не було.

Подобається бокс. Не втрачаю можливості їздити на турніри. Зокрема, був на всіх поєдинках чемпіона світу Олександра Усика, які проходили в Україні.

Змалку, як казав раніше, люблю тварин і природу.

Цікаве мисливське собаківництво, вирощую дві породи: німецького курцхаара та російсько-європейську лайку. Для душі тримаю коня Гранда, якого кілька років тому купив за 10 тисяч гривень.

Улюблене заняття – полювання, про яке можна говорити годинами. Маю гарну зброю: нарізну та гладкоствольну.

Подобаються ходові й індивідуальні полювання. І для мене важлива не кількість трофеїв, а те, що треба намотати не один кілометр. Особливо, коли полюєш на зайця-русака. Запам’ятався один такий випадок: під час полювання пройшов велику відстань, а коли повертався назад, не відчуваючи ніг, то вполював двох зайців. А взагалі мисливство – це цілий процес. Вважаю неправильним, коли здобуваєш трофей і не використовуєш його.

Які готуєте страви з впольованої дичини?

Тушкований заєць із овочами – одна з улюблених мисливських страв. Можу поділитись секретом приготування.

Щоб страва була смачною, треба не лише використовувати правильні інгредієнти і технологію приготування, але й якісно підготувати м’ясо. Якщо зайця спіймали взимку, краще нехай кілька днів полежить у шкірці, на холоді, щоб добре замерз. Потім випатрати, очистити та вимити. Додати сіль, перець, овочі – моркву, побільше цілої цибулі, порізану картоплю. І тушкувати. Бажано в печі. Обов’язково хоча б раз на тиждень мама Галина Михайлівна готує там домашні страви.

Як і коли відпочиваєте?

Із кінця квітня до середини вересня – найбільш пожежонебезпечний період року, і я повинен бути на місці, організовувати чергування, охорону. Тому запланувати літній відпочинок не завжди вдається. Проте цього року все-таки виділив тиждень і побував із донькою та дружиною в Арабських Еміратах. Мій відпочинок буває двох видів. Перший – не більше двох разів на рік і триває протягом тижня. У цей час їдемо з родиною на море чи в Карпати та проводимо його активно: піднімаємося в гори або катаємося на лижах. А ще зі студентських років для мене стало законом: щотижня приїжджати до рідного села. Це обов’язковий відпочинок. І зараз, хоч би де працював, кожні вихідні – в Івангороді. Бо це моя домівка, з якою пов’язане все моє життя.

Яким ви бачите майбутнє України?

Майбутнє України я бачу дуже щасливим і квітучим. Але за однієї умови: якщо кожен почне з себе. Почати з себе – це щонайменше не кинути недопалок, навести порядок біля свого двору, зайнятись якоюсь самоосвітою і так далі. Якщо всі будуть лише розказувати, що мають робити інші, то майбутнє України дуже плачевне.