Продовжимо знайомство з Мариною Лукіянчук. Минулого разу дівчина поділилася з нами, як вона потрапила до Криму, як обрала справу свого життя та поділилася найсокровеннішим.
Сьогодні ж на вас чекають не менш захопливі історії. А саме – дівчина розповіла про те, як вона потрапила до Чернігова, чому залишила Крим та якою вбачає Україну в майбутньому.
Переїзд до Чернігова з Криму
Мій батько – військовий і його частину з Криму переводили сюди, тому ми з сестрою поїхали за ним. Тим паче, коли Крим став окупований, ми зрозуміли, що назад дороги немає. У нас, слава Богу, в Криму немає родичів, тільки знайомі та друзі. Чому «слава Богу»? Тому що їздити туди дуже важко. І відколи ми виїхали (в 2014 році), я там не була жодного разу. Коли там відбувався референдум стосовно громадянства, сестра з батьком офіційно написали відмову, а в мене не було можливості приїхати тоді. Я вже згодом відправляла свою заяву до трьох відомств, але з усіх відомств приходили листи про відмову.
У нас там залишилась квартира і всі-всі речі. Батько їздив кілька разів туди, але ні з ким не спілкується, тому що там дуже строго, і всі, хто має контакт або розмову з людьми, які з України, потім пишуть пояснювальні.
Він пройшов два Афгани і вже не боїться жодних погроз, тому їздить туди, коли йому потрібно.
Люди, які там залишились, перші два роки думали, що в нас тут усе дуже погано, і навіть коли я говорила, що це не так, то не вірили. На телеканалах їм показують зовсім іншу картинку.
Принципи важливіші за матеріальне
Я розумію пенсіонерів, які там залишились, можливо, в такому віці важко розпрощатися зі своїм житлом. А коли в людей є принципи, то вони не залишилися б там. У нас можна реалізуватися та почати життя спочатку. Як сказала, моя сестра: «Я не зможу жити в Росії через ті принципи і цінності, які вона несе». І розійшлась навіть із людиною, з якою була там у стосунках. Через це вони й розірвали свої стосунки.
Про майбутнє України
Попри те, що в нашій країні є і корупція, і важко, але принаймні ти робиш те, що хочеш, і можеш вільно говорити. Я сподіваюсь, що у нас люди, які щось роблять, будуть об’єднуватись для того, щоб впливати разом на владу та реалізовувати великі проекти. А також впливати разом на свідомість громадян, щоб вони не були пасивними, щоб більше цікавились чимось. Якщо цього не робити, то через 10 років буде все так само, а треба розвиватися самим і розвивати свою культуру.
Погляд на Чернігів
Чернігів – цікаве містечко, але культура тут трішки нерозвинена. Це видно з того, як люди ходять на заходи навіть тоді, коли їх запрошують. Люди більше закриті. Але, я думаю, що років через п’ять зміниться все, особливо, коли тут буде з’являтися більше творчих людей, які щось робитимуть, не зважаючи на технічні чи фінансові проблеми. А от якщо цим взагалі не займатися, то через 10 років буде абсолютно те саме.
Наталі Солодовник
