Від шахтаря на Донеччині до керівника гітарної студії на Чернігівщині: життєва динаміка Артема Тихонова

Життя завжди було дуже непередбачуваним і мінливим. А широка війна взагалі відучила українців будувати довгострокові плани на майбутнє. Бо багато людей змушені починати все з чистого аркушу на новому місці, куди закидає доля.

Але як би важко не було, життя – це божий дар, і воно триває.

Герой сьогоднішньої рубрики «Люди» Артем Тихонов, рятуючись із родиною від війни, переїхав із Донецька на Чернігівщину. Спочатку все було непросто, але нині Артем Тихонов поринув із головою в улюблену справу: викладає гру на гітарі дітям. Тож далі – історія Артема Тихонова.

До Мени першими переїхали мої батьки.  Спершу вони зупинилися у моєї двоюрідної тітки в селі Волосківці. До речі, в тому селі жила моя бабуся по батьковій лінії. Тож можна сказати, що все дитинство я пробув у цьому селі.

Через якийсь час мої батьки зняли будиночок окремо. А згодом на Чернігівщину приїхав я з дружиною та дітьми. Зі своєю родиною став жити в Мені, де й почали друге життя. Спочатку з роботою в Мені було складно: працював на металобазі, тягав металобрухт за 80 гривень на день. А дружина Олена відкрила швейну майстерню на місцевому Троїцькому базарі. Спочатку це була зовсім  маленька кімната, а потім орендували більшу. А я змінив купу робіт, зокрема після роботи на металобазі став помічником майстра з ремонту взуття на Троїцькому базарі. Бо треба було заробляти гроші й утримувати родину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігівському драмтеатрі відновили дах

У Донецьку упродовж 7 років я пропрацював шахтарем. А навчався я на станочника. Працювати в шахту пішов, бо на заводах платили мало грошей. А в мене вже була родина і перша дитина народилася. І паралельно музикував у місцевому будинку культури при шахті, разом із братом створили перший рок гурт «Стейк». Але в 2014 році довелося виїжджати, а в 2015 році вже опинилися в Мені, де я задався метою займатися музикою. Рок гурт переформатували в дует і стали грати акустичну гітарну музику. Біля магазину «Смак», що в центрі Мени, в нас було улюблене місце, де ми грали.  Із часом ми стали впізнаваними в Мені, як музиканти. Але шлях до музикування був складним, бо спочатку навіть не було своєї гітари.

Взагалі, любов до музики в мене – з дитинства, як батько дав мені платівки із записами пісень рок виконавців, переважно західних: Led Zeppelin, Deep Purple, Джимі Гендрікса й інших.  Також слухав Цоя. Потім пішов вчитися грі на гітарі до музичної школи і закінчив її, коли після 9 класу вже був студентом і навчався в училищі. Музичну школу не кинув. Адже мені було цікаво розвиватися в цьому напрямку.

В 2019 році ми поїхали на фестиваль «Червона рута». У Чернігові був відбірковий етап, який успішно подолали.  Тому й виступали на батьківщині цього фестивалю, в Чернівцях. А це якраз було 30-річчя фестивалю «Червона рута». І несподівано для себе стали лауреатами в номінації акустична музика. Після того в Мені ми стали ще більш популярними. І я вирішив , що цією популярністю треба скористатися. До того ж, я завжди мріяв навчати дітей грі на гітарі, але якось на це не наважувався.

Перемога додала рішучості. Так і  почав викладати. Зрештою зрозумів що в мене виходить і це класно. До нинішнього дня я не полишаю цю справу.

Згодом перебрався до Корюківки, де не тільки навчаю дітей грати на гітарі, а й створював дитячі гурти, з яких найбільше на слуху — «Панкейк».

Разом із гуртом «Панкейк» даємо постійні благодійні концерти й збираємо гроші на потреби ЗСУ. Я вважаю, що так треба робити. А до повномасштабного вторгнення ми разом з дітьми збирали гроші на потреби хворих дітей.

Я вдячний Богу, що навіть у  такі тяжкі часи я можу займатися тим, що я люблю, що приносить результати. І це класно!

Життя, мабуть, відучило будувати плани на майбутнє. Більше планів про теперішній час, що можу зробити нині. Але трапляться так, що щось кажеш і воно збувається. Наприклад, в 2019 році я сказав, що хочу створювати гурти, але тоді це були просто слова. Втім сталося так, що вони втілилися в життя.

Звісно, хочеться миру, щоб страшна війна закінчилася і була українська Перемога. Щоб не бігати із дітьми у підвал під час тривоги. Хочеться, щоб діти були щасливими. Нині уроками, концертами ми відволікаємо школярів від страшної реальності. А діти розуміють, що своїми концертами допомагають ЗСУ, роблять внесок у нашу Перемогу. Складні часи роблять людей сильними і ці діти – наше майбутнє. І в нас все буде добре. Наші діти збудують міцну і сильну країну. 

Знаю, що людям до вподоби моя особиста творчість, але я нині всю увагу приділяю дітям. Щоправда, сподіваюся, що віднайду час і для своєї творчості. Можливо, для мене це також завдання на майбутнє… Але поки, насамперед, діти, а потім я.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ірина Осташко

Фото – Артем Тихонов