Усім, хто цікавиться творчим життям Чернігівщини, ім’я Олега Кошевого добре відоме. Він – директор-розпорядник Ніжинського академічного українського драматичного театру ім. Михайла Коцюбинського, організатор багатьох творчих фестивалів на Чернігівщині, також він пише пісні та співає їх під гітару.
Докладніше про нього – в інтерв’ю.
Пане Олеже, розкажіть, де народилися, ким мріяли стати в дитинстві?
Народився в місті Шостка Сумської області. Дитинство минуло в славетному місті з дуже мальовничою природою та пам’ятками історії – в Новгороді-Сіверському, що на Чернігівщині. До 5-го чи 6-го класу я мріяв бути актором і зніматися в кіно. Адже дуже любив дивитися дитячі фільми, відповідно, самому хотілося зіграти якусь роль. А потім, ближче до 7-8 класу, мені сподобалася військова форма, і я вже мріяв бути військовим. Думав, що я вступлю до військового училища. Але час ішов, і ближче до 90-х я став дрібним комерсантом – торгував різними товарами й антикваріатом.
У 1992 році я пішов у армію. А після армії почав писати пісні. До того ж мене навчили грати кілька акордів на гітарі. І в 19 років я написав першу пісню. Із цією піснею народилася любов до творчості. До речі, мої батько і мати писали вірші. Нині, щоправда, не пишуть.
Відповідно, змінилися й мої мрії. Хотілося стати відомим музикантом чи автором-виконавцем, гурт зібрати. І навіть був гурт під назвою «Друге дихання». Це у 2000 році, але ж і в 1995 році, коли я навчався у Шостці на електрика, виступав у гурті від училища – в гуртожитку, будинку культури тамтешньому, на різних творчих заходах захищали честь училища. Тож відтоді почав мріяти про те, аби стати відомим музикантом.
Як реалізовуєте себе в Ніжині?
У театрі реалізовуюсь, відповідно до посадових обов’язків, зокрема займаюся організацією гастрольної діяльності та продажем квитків. Оце те, чим займається мій відділ. Мені також дуже подобається спілкуватися з людьми.
Ще почав паралельно організовувати в Ніжині музичну діяльність. Зокрема організував арт-подію «Творча туса». Це культурно-просвітницький проєкт. Я запросив до участі всіх, кого знаю. Сама туса була один день, але налічувала аж чотири заходи. Зокрема дитячий – це пригоди з Сергієм Пантюком, нашим відомим письменником, який пише для діточок і дорослих. Далі був концерт для містян, де однією з перших виступила Тетяна Шептицька, наша поетка і заступник директора меморіального комплексу «Биківнянські могили». Тож вона ще прочитала лекцію для наших студентів – це третій захід. А ввечері того ж дня був розширений концерт на два відділення. Нині цю діяльність довелося згорнути. Але я вже сказав, що після нашої Перемоги в нас буде переможна туса.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сторіччя великого грабунку: як росія на Чернігівщині церковне майно привласнювала (Фото)
Ви не тільки пишете пісні, а й виконуєте. Вважаєте себе сильним вокалістом?
Вокалістом себе вважаю посереднім, але коли сідаю за гітару, в мене народжується музика і текст синхронно. Я намагаюся писати так, щоб музика і тексти були актуальні. Співаю багато чого, експериментую. Люди кажуть, що мої тексти прості, тому для багатьох зрозумілі.
Також у мене є вірші, які вже ніколи не стануть піснями, бо їх наспівувати не можна. Це ті, що писав без гітари. Якби була десь поруч гітара, була б пісня.
На вашій сторінці у соцмережі можна послухати пісню про нинішню війну і наших захисників. Як вона народилася?
Вірш у мене під час війни народився. Але хотілося написати пісню. Та не хотілося, аби просто повітря здригалося, прагнув підібрати правильні слова, висловити, що на душі. І цю пісню я починав три рази точно. Написав уже тоді, коли минуло від початку широкомасштабного вторгнення росії на нашу територію 35 днів. І писав цю пісню десь тиждень. Хоча зазвичай витрачаю на написання пісні небагато часу. Цю ж пісню багато переробляв. Адже моніторив новин, сам був у ТРО, стояв у караулі і це все впливало на мене. Тому це пісня для наших людей, захисників, ЗСУ, які великі молодці, круті! І я пишаюся ними. Перемога буде за нами.
І нині триває робота, щоб професійно цю пісню записати. Працюють музиканти в різних містах. Соло робиться в Новгороді-Сіверському, в Чернігові намагаються бек-вокал записати. Клавішна партія і гітарна – в Ніжині. Також я заспіваю ще наново, тож будемо переписувати. І я ще хочу залучити когось із міста Шостка. Це все рідні для мене міста, де я проживав, творив, творчо набував свою особистість.
Як війна змінила ваше життя і життя вашої родини?
Перші три дні було відчуття жаху, розгубленість, нервовість, крик, було, що зривалися одне на одного, біганина до бомбосховища, постійне очікування якогось жаху, бомбоскиду. На третій день я вже пішов шукати, де роздають зброю, і записався у ТРО. Але мені сказали чекати, то я ще тиждень ходив і чекав. Десь на 10-й день війни мені зателефонували і прийняли в ТРО. Я отримав зброю і став на варті. Уся ця ситуація загартувала, бо нині розумію, що не боюся нічого. Також ситуація прояснила, хто є хто у твоєму оточенні. Війна дала розуміння про людей, їхні вчинки. Я, мабуть, ще багато чого напишу і за війну, і після. Про те, що траплялося в цей час.
Про що мріється в особистих і творчих планах? І якого майбутнього хочеться для України?
Хочеться, аби культурне життя в Ніжині було на крутому рівні. Щоб у місті був центр фестивалів. В мене вже є проєкти, які я тут буду реалізовувати. Отакі мої творчі мрії. А в особистому хочу, щоб усі мої рідні і близькі люди були здорові. У церкві я ніколи не прошу в Бога якихось багатств, я прошу здоров’я. Все інше зробимо самі. У нас є голова на плечах.
А Україні – миру, щоб ця навала, яка на нас прийшла, відступила і була покарана. Всім людям хочеться побажати мирного неба, розвитку і щоб Україна розцвіла, відбудувалася. Дуже хочеться позитивних змін.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалася Ірина Осташко
