Історична пам’ять і допомога іншим: принципи життя Максима Блакитного
Широкомасштабна війна змінила українців. Адже в багатьох із нас, окрім професійних занять, з’явилася ще купа занять, що допомагають наближати нашу Перемогу. Насамперед ідеться про волонтерство і допомогу військовим та іншим українцям.
Серед таких і Максим Блакитний, кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Чернігівського історичного музею імені Тарновського. Щоправда, про своє волонтерство під час війни розповідає соромлячись. Мовляв, нічого особливого в цьому немає, мав можливість, то й допомагав людям. Про це і не тільки – в інтерв’ю з паном Максимом.
Максиме, розкажіть трішки про себе. Де народилися, навчались і головне – хто прищепив любов до історії, що вирішили пов’язати з нею життя?
Народився в Чернігові, а ось мої батьки – з Семенівського району нашої області. Закінчив історичний факультет Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Любов до історії «спалахнула» у школі (ЗОШ №19. – Авт.) завдяки вчителю історії Георгію Карибджаняну. Зумів на своїх уроках викликати цікавість як до історії України, так і до всесвітньої історії. А вже поглибили цей інтерес викладачі істфаку.
Наразі ви – заступник директора з наукової роботи Чернігівського історичного музею імені В.В.Тарновського. Мріяли взагалі про роботу в музеї? Чим цікава робота в музеї?
Так, були думки і мрії саме про роботу в історичному музеї. Робота передусім цікава тим, що ти постійно перебуваєш в оточенні «скарбів» української культури – експонатів різних часів і епох, які пов’язані з окремими людьми, подіями та мають різні «таємниці». Музей – це й емоційне спілкування з різними відвідувачами. Хоча нині в музеї, як і в усіх сферах життя, все не так, як до широкої війни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівці по-особливому готують страву, що є в меню кожного українця
Де ви були торік під час ворожої навали на Чернігівщину?
Був увесь час у Чернігові, нікуди не їздив. Але ж хочу зазначити, що війна в Україні з 2014 року. Тоді гаряче тільки на сході було, а зараз – усюди. А під час блокади Чернігова і деякий час після неї розвозив велосипедом по місту гуманітарну допомогу тим, хто її потребував. А колись і воду треба було набрати, чергу вистояти. Але я себе волонтером не вважаю: мав можливість, то й робив.
Які події минулого року вважаєте основними?
Основні події 2022 року для мене – це деблокада міста, збір артефактів про війну, одразу після того, як ворога вигнали з території Чернігівщини, та формування нової музейної виставки.
У квітні-травні разом зі старшим науковим співробітником музею Євгеном Населевцем їздили велосипедами по навколишніх селах, збирали все, що можна було взяти і довезти. Для музею, звісно. Для майбутньої експозиції. Фотографували, фотофіксацію робили. Багато цікавого тоді привезли. Штабні документи – найцікавіші, на мій погляд.
Усі наші знахідки музейників можна побачити на виставці під назвою «Фашизм = рашизм».
Яким вбачаєте найближче майбутнє України?
Майбутнє вбачаю у боротьбі – треба битися та бити, бо кацапи тільки це розуміють.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Ірина Осташко