Сучасна молодь… Ви замислювались над тим, яка вона? Для більшості людей старшого віку нинішнє підростаюче покоління – це ті, хто цілими днями зависає в гаджетах, не цікавиться нічим, живе віртуальним життям у соцмережах і не може підтримати розмову. Сьогоднішній гість рубрики «Люди» аж ніяк не вписується у ці рамки, хоча, зізнається, в Мережі також проводить чимало часу.
Одинадцятикласник Павло Павлов народився і виріс у Чернігові. Навчається у 35-й школі й зазначає, що у його класі абсолютно всі учні люблять і поважають свого класного керівника Ярослава Олександровича Середу.
Можливо, саме гарний приклад і надихнув Павла на вибір професії, адже вже зовсім скоро треба буде обирати, куди вступати після школи.
«Мабуть, пов’яжу свою професію із вчителюванням – географія чи історія. А що? І діти мене люблять, і я люблю когось чогось навчати!» – ділиться планами на майбутнє Павло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Вогняне кохання, кавові мрії та війна за Україну: буремний шлях Іранки
Протягом наступних півроку на Павла, як і на інших випускників шкіл, чекає активна підготовка до ЗНО і прощання з рідною альма-матер, а поки – канікули. Павло розповідає, що у вільний час, якщо погода дозволяє, гуляє з друзями. Якщо ні, то як і більшість однолітків, сидить удома, дивиться науково-розважальні шоу або по сотому колу старі добрі радянські комедії. А також планує, куди можна поїхати найближчим часом.
Саме поїхати, адже Паша разом із друзями активно підтримують велорух. Навіть назву вигадали «Велобанда «Забарівка-Масани».
«Офіційно жодного руху немає. Я просто кличу якомога більше друзів-велосипедистів, і ми їздимо районом, містом, іноді виїжджаємо далеко за його межі. Серед моїх друзів десь близько 30, а, може, й більше – велолюбителі. Дехто вже декілька років професійно займається велоспортом, бере участь у змаганнях. Одне одному допомагаємо: хтось насос позичить, хтось – шестигранник, а хтось і 30 км на багажнику підвезти може!».
Відкриваючи нові обрії рідної Чернігівщини, Павло відкриває і життєво важливі істини.
«Мене вражає Мена: навіть у центрі міста рідко зустрінеш автомобіль! Більшість жителів міста їздять велосипедами! Я часто ставлю собі запитання: а чим Чернігів гірший? Так, у Мені значно менше жителів, ніж у Чернігові, і сама вона менша. Та чи то виправдання? Може, тому й тривалість життя у невеликих містах вища, що середовище менш забруднене, бо багато хто на велосипедах їздить».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Життєва історія щасливої людини: коли захоплення стає професією
Та велосипед – не єдине захоплення хлопця.
«Років 10 тому я знайшов у коморі стару прадідову гармошку. Точніше – те, що від неї залишилося… На «блошиному» ринку купив житомирську «Марічку», перепаяв туди звукові планки з прадідової «Кіровської». Добре, що хоч їх миші не погризли! Навчився грати якось сам, як і прадід. І забилося кіровське серце в житомирському тілі! І знову залунали мелодії знайомими голосами! Прабабуся і зараз частівки співає! У 88 років! Були часи, коли я маленький із нею до її подруг ходив, там грав, а вони співали! Тільки от вже нікого з її подруг немає… Усіх пережила…».
Тепер Павло разом із друзями влаштовують музичні посиденьки – або надворі, або в когось удома. Крім Паші, учасниками імпровізованого бенду є й інші музиканти: Гліб (губна гармоніка, ложки), Матвій (ручна гармоніка, валторна, фортепіано), Ваня (ложки, бубон), Єгор (баян), Михайло Петрович (ручна гармоніка, баян) та інші.
«Буває, якщо їдемо з друзями кудись, я беру з собою гармоніку! Їду попереду і граю! І всі звертають увагу! Деякі перехожі дивуються, деякі знімають! Мене навіть прозвали Паша Велогармоніст! Часто мене запрошують і на концерти. У селі Майське Менського району живе моя троюрідна тітка Людмила Петрівна Чичкан. Вона й організовує концерти у Майському і в сусідніх Лісках. Там я познайомився з двома чудовими баяністами – Дмитром Миколайовичем Демиденком (до речі, він і голова Лісківської сільради) та Славою Кланюком, на два роки молодшим за мене. Потім ще з одним, не менш чудовим, – Юрієм Петровичем Петренком, другом Дмитра Миколайовича».
На запитання, чого в місті на сьогодні бракує молоді, Павло відповідає, що є все, що потрібно.
«Думаю, всього вистачає. Є багато гуртків і секцій різного напряму, музичні школи, спортивні організації, розвивається велоінфраструктура. Щоб відпочити, теж є багато розважальних закладів та місць. Усього вистачає. Не вистачає лиш одного – ввічливості… На жаль, більшості…».
приїзджай в майське на новий рік !