Сьогодні в нашій рубриці «Люди» ми познайомимо вас ближче з дуже енергійною, життєрадісною дівчиною, чернігівкою і блогером Юлією, або Юля Пуля (саме так вона підписана в Інстаграмі).
Дівчині – 36 років і вона обожнює цікавих та щирих людей, із якими можна бути на одній хвилі. А ще… гарні сукні, капучино, танці, книжки. Жартома каже, що не любить, коли кудись поспішає, а на «Голлівуді» затор.
«А взагалі люблю кожну хвилину свого життя й особливо те, чим займаюся. Моя робота і є моїм хобі: я – візажист, майстер зачісок і професійний копірайтер», – розказує наша героїня. Далі в інтерв’ю Юлія розкаже про професію, життя до повномасштабного вторгнення росії і про те, як мало не потрапила під обстріл.
– Розкажи більше про професію. Що любиш у ній найбільше?
– За спеціальністю я – юрист, магістр права. Але пропрацювавши в цій сфері 8 років і досягши певних успіхів, усе ж таки зрозуміла, що не варто витрачати життя на те, що не приносить справжнього задоволення. Саме тому зараз я – візажист і майстер зачісок. Люблю робити дівчат ще красивішими.
– Яким було твоє життя до війни? За чим зараз сумуєш найбільше?
– О, воно було бурхливим! Зранку до вечора, як білка в колесі. І це мені надзвичайно подобалося. Робота, діти, шопінг, ресторани, подорожі. Найбільше сумую за мандрівками на авто, які ми влаштовували сім’єю: подорожували до Туреччини, Греції, Румунії, Болгарії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рокова «Червона рута»: рокерка з Херсона, яка засвітилася на «Голосі країни», працює з чернігівськими музикантами
– Як пригадуєш перший день війни? І що було найстрашніше?
– У мене був «анафілактичний» шок. Адже до останнього не вірила, що це можливо. Вийшла на балкон, чую, в місті розривається сирена, о 06:00 ранку місто наповнене метушливими людьми, десь чутно, щось вже вибухає. Серце холоне, як уявляю, що ми могли бути першою розстріляною машиною… Бо не придумали нічого кращого, як поїхати в село за Роїщем на шашлики (кілька днів перечекати війну). На Гомельській трасі за звичкою знімала сторіс в Інстаграм, аж тут переді мною машина різко зробила розворот назад на Чернігів. Мама, яку я прихопила з собою, запропонувала опустити вікно і запитати, чому вони передумали? Ідея абсурдна, з огляду на те, що зима та й у людей вікна в машині зачинені. Але вирішила не сперечатися з мамою))) Відкриваю вікно, а там усе гримить. Телефон, до речі, зафільмував спалахи попереду на трасі. Вже тоді тривав бій. Я тоді одразу «газонула» назад, до міста… Так швидко ще не їздила ніколи… Проте все таки не доїхали до Чернігова, звернули в Халявин до знайомих. Усю ніч спостерігала в небі стрілянину. Зранку ледве вибралися звідти… А через два дні мій чоловік пішов добровольцем у ЗСУ – захищати Чернігів. Найстрашніше – як падав над містом збитий російський літак. Емоції «надзвичайні» – на колінах із молитвою…
– Чи віриш у Перемогу? І якою бачиш країну через кілька років?
– Вірю. Але потрібно багато зброї. А з цим якось не дуже швидко. Україна через десяток років має стати передовою країною в Євросоюзі. Ми вже достатньо довели, що можемо!
– Мала можливість виїхати? Якщо так, то що тримає тут або чому повернулася?
– Якби всі цивільні покинули місто, тоді росіян узагалі нічого не стримувало б і місту був би капець. Я вивозила дітей на деякий час у західну частину країни, але повернулася в квітні одразу, як російська шайка накивала п`ятами. Бо Чернігів – то найкраще місто у світі. Дякую ЗСУ, ми маємо куди повертатися та де жити.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалася Наталі Солодовник
