Жителька Чернігова Ганна Якубець – яскравий представник молодого прогресивного покоління. Тоді як багато хлопців і дівчат нарікають, що, мовляв, життя важке, немає роботи й перспективи, героїня сьогоднішньої розповіді не сидить склавши руки і «не розкисає». Скоріше навпаки – ставить перед собою завдання і прямує до мети, хоча буває, що результат дається нелегко. Та дівчина все одно переконана: кожна людина – коваль власного щастя.
Мерщій знайомитися з Ганною ближче.
Розкажи коротенько про себе, де народилася і що тебе пов’язує з Чернігівщиною?
Я народилася в Чернігові, тут пройшло моє дитинство, а далі – навчання в педагогічному університеті на філологічному факультеті, робота в редакціях газет. Тобто Чернігів – це моє рідне місто, де в мене все: родина, батьки, бабуся, друзі, колеги, робота, зрештою житло. До того ж, я люблю це місто: окрім того, що воно гарне й сучасне, то ще й дуже компактне, я всюди ходжу пішки й не треба добиратися до роботи дві години різним транспортом.
Ким мріяла стати в дитинстві й чому? Як склалася професійна стежина? Можливо, продовжуєш родинну династію?
Я ще з дитинства любила в текстах виправляти помилки там, де їх бачила, і вже класу з восьмого чітко знала, що хочу бути коректором у якомусь періодичному виданні. Тому проблем із вибором навчального закладу не було: в нашому педагогічному університеті є спеціальність «Українська мова, література та художня культура», тож мої найкращі студентські роки пройшли там. Родинну династію я не продовжую, мої мама й тато за першою вищою освітою – синоптики, друга освіта в мами – економічна. Я ж, як і мріяла, почала працювати в редакції коректором. А зараз також повернулася до нашого університету як лаборант.
Як встигаєш поєднувати кілька робіт і справ одночасно? Адже багато хто скаржиться, що зараз немає роботи, важке життя і т. д.
Якщо ці кілька робіт – улюблені, то все інше складеться саме собою, і часу вистачить на все, адже правильно сказано, що на будь-яку роботу ми витрачаємо весь відведений для неї час, більше заплануєш – більше встигнеш. Інколи, щоправда, вона відбирає весь мій час, але одночасно додає мені сил. Стосовно того, що немає роботи, важкі часи тощо, то якщо сидіти на дивані й чекати, що до нас прийдуть додому й запропонують роботу, то можна все життя просидіти, готуючись до нового, ліпшого, життя. Усе залежить від нас, і ніхто нам не допоможе краще, ніж ми самі.
Які маєш захоплення поза роботою?
Я люблю вишивати. Це моє хобі, яке з’явилося ще на третьому курсі. Я вишиваю рушники, серветки, невеликі картинки. Їх або дарую близьким людям як пам’ять, або вишиваю вироби додому. Так, рушниками ми користуємося (навіть весільними), а картинки висять на стінах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Надія Войдюк-Василюк про вулкан ідей і неприйняття стандартів
Твій рецепт від хандри та поганого настрою.
Найкращий рецепт від хандри – зайняти себе чим-небудь, тоді ніколи страждати. А так це спілкування з близькими людьми. Проте тут важливо обмежити себе від спілкування з людьми, які в житті постійно скиглять і скаржаться, бо тоді ефект буде зворотний. А ще перевірений засіб від поганого настрою – приємні дрібниці: кава з цукерками, якась нова річ, похід по крамницях, а ще краще – поїздка в аквапарк, якщо це вихідний день. Також, безперечно, подорожі, до того ж немає значення, де відпочиваєш і скільки, а головне – як і з ким.
Чи цікавишся політикою?
Політикою я цікавлюся тільки в межах своєї роботи. На вибори я ходила, але сперечатися з друзями чи вдома з приводу політичних поглядів ми не будемо, адже скільки людей – стільки й думок.
Яким тобі вбачається майбутнє нашої країни? І чи може кожен із нас якимось чином на це майбутнє вплинути?
Важко уявити майбутнє всієї країни, очевидно лише те, що воно не зміниться в одну мить, хоч би хто прийшов до влади. Я переконана в тому, що кожен сам творець свого щастя, і якщо нас не влаштовує наше життя, то треба змінювати конкретно його, а не сидіти й чекати, коли в країні настануть зміни. Вони не настануть ніколи, а життя минає. Можна скільки завгодно шукати винних і критикувати владу, високі ціни, низькі зарплати, але від цього краще жити не будемо, треба думати, як покращити саме своє життя.
Чи є в твоєму житті людина, з якої береш приклад і в чому саме?
Таких людей кілька. По-перше, я вдячна нашим викладачам, які вкладали в нас, студентів, усю свою душу й сили, щоб із нас щось вийшло. По-друге, мені надзвичайно пощастило з директорами або редакторами газет, де я працювала, які мене взяли на роботу, повірили в мене, ставилися (і зараз ставляться) якнайкраще, завдяки яким моя мрія дитинства стосовно вибору професії здійснилася. І навіть якщо припустити, що раптом я більше не працюватиму в газеті (хоча я такого не планую), то моя дитяча мрія вже здійснилася.
Також нещодавно я познайомилася з однією людиною, це лікар другої міської лікарні Євгенія Леонідівна, яка вразила мене професіоналізмом і любов’ю до своєї справи. І хоча я здогадуюсь, що я для неї склала не найкраще враження, я знаю точно, що після зустрічі з цією людиною в мені щось змінилося.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: про 100 планів Олени Загребіної та творчість як спосіб життя
А приклад для наслідування – це моя мама, яка завжди має гарний вигляд, смачно готує, обіймає відповідальну посаду, може дати мудру пораду й має спокійний характер, через що в нас завжди було взаєморозуміння.
Ти – щаслива людина? У чому це щастя?
Хочу трохи покращити сумну статистику стосовно кількості щасливих людей в Україні, яку наводять різні організації. Я себе вважаю щасливою людиною, адже якщо в тебе є їжа, дах над головою і близькі люди, живі й здорові, — то це вже привід для щастя й душевного спокою.
Можливо, хочеш якісь побажання молоді сказати, якими бути, як поводитися…
Хочу побажати всім натхнення, віри в себе, більше оптимізму, злагоди й добробуту.
Спілкувалась Ірина Осташко
