Повномасштабне вороже вторгнення принесло українцям надзвичайно багато горя та водночас пробудило найкращі почуття. Адже кожен нині хоче бути чимось корисним, якщо не на полі битви, то допомагати іншими способами. Зокрема, чернігівця Сєргєя Карася, який вже відомий читачам ЧЕЛАЙН, війна спонукала до донорства – справи, що була в пошані завжди, а тепер і поготів, бо донорська кров допомагає рятувати життя інших. Про це – в розмові з ним.
Пане Сєргєю, як так сталося, що ви стали донором?
Через початок широкомасштабної війни. Взагалі я не збирався бути донором. У мене десь з 11 років підвищений тиск, і десь я чув, що це протипоказання для здачі крові (насправді це не так – помірно підвищений тиск, навпаки, пришвидшує здачу крові, бо вона банально швидше набирається і ви менше лежите в кріслі). Тож загалом здавати кров я не збирався. І так би воно й було, гадаю, якби Путін не почав не просто війну (вона, як ми знаємо, триває з 2014-го року), а вже відвертий геноцид українців.
Чи пам’ятаєте, як уперше здавали кров: було страшно й недобре?
Так. Моя перша донація – це 21 квітня 2022 року. Під час облоги Чернігова я був у районі, який бомбили майже щодня, а світла в нас не було з 11 березня по 6 квітня. І от коли окупанти відступили від міста, а нам повернули електрику, я зайшов до інтернету та дізнався, що мій тогочасний роботодавець в односторонньому порядку призупинив дію моєї трудової угоди. Тобто, я залишився без засобів для існування, відповідно, без можливості зробити якусь значну фінансову пожертву на українську Перемогу. Теплий одяг (зимові черевики, куртку тощо) я віддав для чернігівської тероборони ще в лютому (до того ж у квітні теплий одяг був уже не такий і актуальний). Коротше кажучи, я відчував потребу допомогти Україні, але не мав можливості. Тому й вирішив здати кров, аби вона могла врятувати когось із поранених українських захисників.
Як знають читачі вашого видання, я закордонний українець (це офіційний статус, що надається Національною комісією з питань закордонних українців), а в Україні живу відповідно до посвідки на постійне проживання. І саме це стало перепоною. Через відсутність в мене українського громадянства кров у мене не хотіли приймати. Довелося йти до директорки центру крові, яка мене таки допустила.
Звісно, це посилило хвилювання, яке й без того було (бо коли вперше, тобі все незнайоме). Але сама донація пройшла доволі швидко.
Проте, гадаю, чернігівці пам’ятають, що у квітні минулого року громадський транспорт ще не ходив. А від центру крові до мого дому – десь приблизно шість кілометрів. Ми пішли пішки. Я почувався нормально. І раптом на пів дороги мені стало дуже погано. Настільки, що якби я був сам, не знаю, чи дістався б до дому. На щастя, зі мною йшла дружина. Ми трохи відпочили і таки дійшли.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прикраси, картини і брелоки: чернігівський хімік створює неймовірні вироби з бісеру
Чи не відвернула ситуація, що сталася на шляху додому, від наступних донацій? Чи плануєте надалі бути донором?
Моя мотивація здавати кров – це допомога військовим. Тим, завдяки кому Україна ще існує та, власне, повинна виграти цю війну (бо інших варіантів в нас немає, інакше Росія просто знищить українців як націю). Насправді реакція на донацію у всіх різна: наприклад, моя знайома приїжджає до Чернігова з Ніжина на мотоциклі й після донації їде назад. Я ж після того як здам кров і на велосипед не сів би, а оговтуюся зазвичай ближче до вечора.
Але хоч слабкість буває ще кілька днів, наступного дня я вже переважно, як кажуть, «огірочком» і цілком працездатний. Тож я певен: якщо дозволить здоров’я, здаватиму кров до Перемоги України і ще десь пів року після (бо ми розуміємо, що одразу після капітуляції Росії, на жаль, поранені українці не закінчаться). А ось чи буду здавати кров у мирному житті (бо переливання потрібні не тільки тим, хто був поранений на полі бою чи в результаті обстрілу, а й, наприклад, жертвам ДТП), чесно, не знаю. Як доживемо – визначимося.
Скільки разів уже здавали кров?
Загалом кров здають з інтервалом у два місяці й, як мені пояснювали лікарі, головне – робити не більше 5 донацій на рік. Свою п’яту донацію я зробив ще наприкінці січня. І, виходить, до кінця квітня здавати більше не міг. Тож наступна (шоста, за ліком) здача крові в мене була тільки 8 травня 2023 року. Вийшло символічно – у день Перемоги над нацизмом я (принаймні, мені так хочеться думати) зробив свій невеличкий внесок у Перемогу над рашизмом.
Чи знаєте хоча б одну людину, кому ваша кров допомогла? Кровного брата чи сестру?
Після того як донор здає кров, її перевіряють, а потім розділяють на компоненти – еритроцити, тромбоцити та плазму. Саме тому побутує думка (наскільки вона правдива, то вже краще питати в лікарів), що одна донація рятує кілька життів: комусь потрібна плазма, комусь – еритроцити чи тромбоцити, залежно від потреб пацієнта. До того ж на пакеті крові, наскільки я знаю, не пишеться моє прізвище, тільки код. Тож, напевне, було б красиво та корисно, навіть для збільшення власної мотивації, знати, що ти не просто абстрактно «допомагаєш рятувати життя», а врятував (вірніше допоміг врятувати, більшу роботу все ж зробили ті, хто надавав домедичну та, власне, медичну допомогу) конкретне життя конкретної людини. Але, на жаль, це неможливо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Козак із бандурою з висохлого дерева віднедавна прикрашає Березну
Що можете сказати чернігівцям, які вагаються – ставати чи не ставати донорами?
Варто знати, що кожного разу перед забором крові у вас не тільки перевіряють гемоглобін: вас також оглядає лікар, а вже коли ви лежите на кріслі, перші дві пробірки йдуть також на аналізи – на гепатит, сифіліс і СНІД (тож здача крові – ще й безкоштовний варіант перевіритися й переконатися, що цих неприємних хвороб ви не маєте). Причому огляд лікаря не суто формальний: лікарі не завжди допускають до донації. Третій раз здати кров я хотів символічно – 24 серпня 2022 року. Але лікарка центру крові мене не допустила й відправила в обласну лікарню на додатковий огляд пульмонолога (я здав аналізи, переконався, що все гаразд, і повернувся здавати кров). Тож якщо ви не впевнені в тому чи можна вам здавати кров – прийдіть і спробуйте. Якщо вам не можна – вас просто не допустять, а ось якщо можна – ви допоможете рятувати життя.
Ще знаєте, такий важливий факт: коли ви приходите в поліклініку, зазвичай до вас ставляться так, ніби ви чогось просите та щось комусь винні (що, на жаль, часто-густо зменшує мотивацію чернігівців звертатися по медичну допомогу в некритичних випадках), то в Чернігівському обласному центрі крові працівниці максимально ввічливі (навіть водичку вам принесуть, якщо треба). Тут ви почуваєтеся потрібним.
Незабаром 14 червня святкуватимуть День донора крові. Як зазвичай кажуть у таких випадках, користуючись нагодою, вітаю всіх причетних. Ставайте донорами. Росія намагається знищити українців. Наше ж (як суспільства) завдання – врятувати якомога більше українських захисників.
Спілкувалась Ірина Осташко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
