Рубрика «Люди»
Село Клюси – невеличка цяточка на карті Чернігівської області. Цей північний прикордонний населений пункт розташований у Сновській громаді й північніше вже немає куди. Як тут жартують, на російську територію зернятком із яблука можна докинути. Та, попри всі труднощі, біди та виклики, життя триває. Тут досі живуть люди. Люди, в яких власні переживання, думки, мрії і віра.
Із початком повномасштабної війни життя на прикордонні суттєво змінилося. Життя стало іншим у всіх сенсах.
Щоденно – в тривозі…
Ірина Білоус – одна з тих, хто ухвалила для себе вольове рішення: попри все, залишатися вдома. Продовжувати жити та працювати на своїй Богом даній землі.
Ірина Білоус, 27 років, народилася в селі Гута-Студенецька нині Сновської громади (колись Щорського району). Живе в селі Клюси Сновської громади Корюківського району. Заміжня, з чоловіком виховують доньку.
Закінчила Сновське вище професійне училище лісового господарства.
Нині у декретній відпустці.
Про життя в прикордонному селі Клюси Ірина Білоус розповідає з вогником в очах і водночас – з тугою на серці.
«У Клюсах я проживаю з 2014 року. Життя тут, як і у всіх селах, непросте. Треба жити, працювати, виховувати діток і вірити у краще. Хоча нині в нас тут дуже неспокійно. На прикордонній дільниці постійні вибухи. Вороги постійно обстрілюють», – розповідає Ірина Білоус.
Зважаючи на постійні вибухи та інформаційні ворожі атаки, селяни налякані та реально побоюються повторного наступу на Чернігівщину.
Проблема також полягає в інформаційній ізоляції, адже тут досі не працює українське телебачення і відсутній інтернет.
«Ми немов у якійсь власній бульбашці. Настрій людей дуже тривожний. Ізольовані в усіх сенсах. До нас не їздить громадський транспорт. Тут відсутній інтернет, постійно не працює українське телебачення. Це призводить до повної ізоляції сіл на прикордонні. Цілодобово ми в тривозі. Але попри всі ці моменти, ми щиро віримо в Перемогу України. Для цього кожен повинен докладати максимум зусиль. Кожен на своєму місці робити свій внесок задля Перемоги України. Бо разом ми сильні та непереможні. А коли в чварах – ми легка здобич для ворога», – зазначає Ірина Білоус.
Окрім безпекових тривог, є ще й щоденні побутові проблеми, які навіть із початком війни нікуди не зникли. Це і елементарна робота по господарству, і клопоти на кухні, й тисяча й одна інших справ.
Зараз на порядку денному – підготовка до непростої зими.
«Віримо в краще – готуємося до гіршого. Продукції на зими вистачить. Консервацію приготували, дрова також заготовили. Тому до зими вже більш-менш готові. Головне, аби війна закінчилася якомога швидше. А ми тут з усім впораємося», – впевнена Ірина Білоус.
Дійсно, всі побутові та інші локальні проблеми на тлі війни нівелюються. Головне для всіх нас – довгоочікувана Перемога. Адже миру без Перемоги точно не буде.
Життя триває. І боротьба триває. Боротьба всього Українського народу.
Павло Солодовник
